Глава 8

Ми поїхали в улюблене місце Генріха, принаймні так він сказав.

Я їхала поряд з ним спереду, а Штефан ззаду скрипів зубами і дувся як сич.

- Віоло, ти дуже красива сьогодні, - пролунав комплімент, вже вкотре мені вказують на вроду.

- Дякую, Генріху, - мʼяко посміхнулася. 

Їдемо далі і мовчимо. 
Атмосфера що треба для підтримання стрункості тіла – шматок в горло не полізе.

- А ось і місце призначення, - здається чи мій Герой так само зітхнув з полегшенням?

Столик нас вже чекав – віддалений та захований за деревами. Так-так в ресторані стиль джунглів – все в зелені, ліанах та навіть невеликих деревцятах, дуже оригінально та затишно.

- Нам три стейки, будь ласка, - почула я, повертаючись до реальності.

- Віола не дуже любить мʼясо, - заперечив бородань. Приємно, що запамʼятав, а Генріху я просто не розповідала… Він не питав, а мені на першому побаченні не хотілося вередувати. Мʼясо значить мʼясо. Хоча ліпше на обід салат з сиром чи кашу.

- Нічого страшного, ми ж Вами теж мʼясо замовляли, - миролюбно знизила градус напруження між всіма.

Все одно не розумію поведінку боса..

Нехай Штефан хоче мене затягнути в ліжко, це зрозуміло, але чому він злиться? 
Таке враження, що навіть ревнує!.. 

Все через те, що не вдається затія? 

Ну вибачте, голубчику, я не одноразова серветка, мені стосунки потрібні. Серйозні і з обручкою на пальчику.

- Три стейки, гарнір і салат. Віоло, а що ти хочеш пити? – Генріх все ж поцікавився моєю думкою щодо гастрономічних вподобань.

- Чай, - розквітла в посмішці.

- Друже, ти чому такий роздратований? – ми з цікавістю удвох перевели погляд на Штефана.

Мені особисто дуже сподобалося незручне становище боса – і маєш відповісти на пряме питання і якось вигадати, щоб не видати своїх підступних намірів.

- Мені подобається Віола. 

Я обімліла від такого спіча. Відвертого та провокативно, адже зрозуміло, що Генріх проявляє знаки уваги до мене. А я їх підтримую. Це ясно як білий день. 

Генріх, бачу, теж розгубився.

- Мені теж подобається Віолетта, дуже красива та витончена дівчина. А коли Рейчел приїздить? – тактовно обійшов гострий кут бос всіх босів.

Рейчел?.. Хм, а це що за птиця? Штефан має стосунки? Якось неприємно стало на душі, на мить, але відчутно.

- Вона вже в Україні, але поки що у Львові. Має незабаром в Київ приїхати, – Штефан дивним поглядом мене розглядав весь обід… Аж мурахи по шкірі табунами… Може просто змерзла?.. 

Чоловіки, дякувати Богові, розмовляли на робочі теми, я тихенько мишкою сиділа і навіть не рухалася зайвий раз. Вважаю, що режим енергозбереження в даній ситуації найліпше рішення… 

Таких некомфортних обідів в мене ще не траплялося.

Ми вже виходили з ресторану, зазначу всі залишилися живими та неушкодженими, коли одне із підступних деревцят нахилилося і стрімко почало падати на мене, молоду та сповнену життя.

Штефан різко підхопив мене на руки, миттєво відреагувавши, стиснув в обіймах і спиною затримав немаленьке дерево, що намагалося мене вбити. 

- Вибачте!!! – прибігла адміністратор та два охоронця, вивільняючи Великого та Могутнього із полону. – Це вперше подібне трапилося! Насадження в горшках, якимось чином він перевернувся. Ми приносимо свої вибачення. 

- Куди приносите? Певно на карту? А якби дівчина постраждала?!!! Ви тут про техніку безпеки взагалі дбаєте?! Попритягували дерев в заклад харчування! – Штефан мене з рук не відпускав, очі горять, злий як демон-визволитель. Лютує! Переживає за мене, як приємно! 

- Ми компенсуємо, звичайно… - на жінці обличчя не має, зблідла, зараз ляпнеться поряд з деревом.

- Мій адвокат надішле вам позов до суду і суму компенсації, - грім та блискавки в очах Штефана заворожують. 

Я на ручках, не сміючи промовити і слова.

- Все добре з плечем? – Генріх вперше заговорив з моменту деревопадіння. – Відпусти вже Віолетту на землю і давай подивимося на твій стан.

- Все зі мною нормально. – зі злістю та роздратуванням продовжує мене нести. 

Я несусь тихенько, навіть через раз кліпаючи віями. Про всяк випадок. Щоб не створювати зайвих вихрів турбулентного потоку.

В машині сіла на заднє сидіння, щоб оцінити ступінь заподіяної шкоди.

- Штефане, можна я подивлюся? – обережно та максимально делікатно запитала, розвертаючи боса спиною.

Рана неглибока, але потребує лікарської руки, може навіть декілька швів доведеться накладати.

- Потрібно в лікарню, - констатувала очевидне, і аж очі закрила від очікуваного супротиву.

- Ти мене боїшся? – раптом почула спокійний голос зовсім поряд. Очі в очі… Гіпнотично та по-новому, такого ще в житті не відчувала…

- Не знаю… Мабуть, ні. – не відриваючи погляду прошепотіла. – У Вас рану потрібно зашити.