Глава 3

Штефан Вольф

Білявка покрутила носом і відмовилася від пропозиції. І кому відмовила? Мені! 

Я ледь стримував свій поганий настрій, який лився з усіх щілин моєї натури, але професійність брала своє, то ж стримано сидів на черговій нараді.

Адольф неспішно та серйозно демонстрував план розвитку конгломерату на найближчі 5 років.

Нудно. 

Може зателефонувати тій русявій Лолі чи як її там?.. Хоча не буду, вона дурна як пробка.

Тоді Василині. Ця безвідмовна і тіло має гаряче! 

Або Оксані. Теж чудовий варіант – квіти, ресторан і відмінний секс.

- Штефане, ти з нами? – Генріх з великим захватом слухав та розділяв консервативний шлях побудови бізнесу, я ж перебував в абсолютній опозиції. 

Так набридло доводити переваги стрімких підйомів з певною долею ризику, що просто з часом перестав надавати зворотній звʼязок.

Вплинути на брата не можу, переконати теж… То ж забив і роблю свою роботу. 

- Ваші наради щодня однакові, можна поставити на запис і слухати вчорашню чи позавчорашню версію. Їх не відрізнити. Тому так, не проти вас, значить з вами.

- Ти якийсь без настрою, - Адольф пильно поглянув в мій бік.

- Ти забрав мою асистентку, без дозволу, – не те, щоб мені ця Женя сподобалася, та й професійні навички її я не встиг роздивитися, просто бісить дитяча поведінка брата.

- Вона не річ, щоб її можна було забрати, - втрутився Генріх, як завжди, задля превентивно мирного урегулювання конфлікту.

- Тим не менше, ти її забрав. Поясни. 

З братом в нас складні стосунки. 
Ми поважаємо один одного, разом співпрацюємо, навіть певною мірою любимо один одного, але непримиренні розбіжності в світосприйнятті не дають шансу на побудову дружніх стосунків.

- Мені потрібна асистентка, дівчина вправна, гарно знає німецьку, а мою нинішню забирай собі. – процідив крізь зуби, ніби зробив послугу.

- А чим твоя асистенка не догодила? – не зупиняю обертів.

Брат зітхнув і мовчить. Я теж. Очікую відповідь.

- Вона зі мною спала, а тепер я дав їй відставку. Тобі легше? – кисло промовив.

Адольф – весь такий правильний та діловий, але насправді мав не надто високі моральні принципи.

І хоча чутки та плітки ширилися виключно про мене, брат зовсім не відставав, радше випереджав. 

- Добре, забирай. А мені тоді новенька білявка з ресепшину. 

Шкребнуло на душі, що дівчина не погодилася з задоволенням.

Мала б стрибати від щастя.

А потім не з меншим запалом стрибати в моє ліжко… В будь-якому випадку це буде цікаво.

- Віолетту я не віддам, - спокійно заперечив Генріх.

Ми з Адольфом аж роти відкрили від неочікуваності.

Наш праведник знайшов таки Богиню, на яку хоче молитися? 

-Тобі сподобалася білявка? – брат навіть встав та підійшов ближче.

- А що? Вона в мені зацікавлена. То чому б і ні? Мама натякає, що час заводити дівчину. 

Мій друг завжди обходив жінок десятою дорогою, я навіть грішно подумав, що зі здоровʼям не все добре. А воно он як справи, таки знайшлася до смаку.

Але неприємно… Віола сподобалася й мені – витончена, з колючками в характері, елегантно-холодна, а в очах чортики водять хороводи. Таку приручити – справжнє задоволення.

Але не буду найкращому другові переходити дорогу – раз сподобалася, значить нехай бере.

Хоча шкода… Дівчина шикарна.

Віолетта Загадкова

До обіду працювала, не піднімаючи голови, накидали купу перекладів. Я думала, що тут на чілі буду, а воно не так сталося, як гадалося.

Ну нічого, робота – не вовк, а якщо й вовк, то я лисичка, чому мені братика боятися?

- Юлю, а що буде, якщо не встигнемо? – тихенько пішла в розвідку.

- Катерина буде сваритися. Їм терміново потрібно, - компаньйонка так само погляду не відривала від монітору,  зосереджено тиснувши на клавіші.

- А вони не знають німецької? – я не боюся Катерини, та й закралися сумніви в мою голівку, що робота насправді не наша… Великі сумніви.

- Знають. Не відволікай, сідай за роботу. 

- Зараз. Сходжу пошту віднесу. 

Підхопила декілька листів і стряхнувши невидимі пилинки попрямувала в бік центрального входу.

Піду до Женьки і дізнаюся актуальні новини, тому що час не чекає, як і мої плани.

Граційно виблискую красою, купаюся в увазі представників чоловічої статі, які затримують на мені погляд. Деякі навіть обертаються, щоб розгледіти ліпше.

- Привіт, - дійшла до кінцевої цілі. Женька сиділа в офісі Головного. Самого Адольфа.

- Привіт, уявляєш, сам пан Вольф сьогодні попросив мене перейти до нього в офіс! – подружка сіяла, як нова копійка.