Глава 1

- Перепрошую, я випадково! – стогін-плач вилетів прямо з душі при вигляді на ситуацію, в яку потрапила.

- Ви дивіться на дорогу, коли їдете! Водійські права хоч маєте?! – осуджуюче читав проповідь мій співучасник ДТП.

Ну як співучасник, жертва, якщо точніше.

Я місяць тому отримала права, батьки подарували Ланос, який розміняв не одне десятиліття, і ми з ним вдвох наробили справ…

Як можна було зачепити Майбах?!.. Що тепер робити?.. Нирки продавати чи в рабство йти?.. 

- Водійські права маю, - приречено зітхнула. 

Як викрутитися з ситуації? Що вигадати?

Чоловік, якого я «поцілувала» виглядав типовим магнатом, про таких знімають фільми чи пишуть книжки – красивий, високий, гарно одягнений, навіть парфуми сповіщали населення планети про високий матеріальний статус свого господаря. 
Він мене посадить до в’язниці. 

Або на ціпок… 

Доки не виплачу компенсацію… 

Оце халепа…

Сильно розглядати не наважувалася, але природна цікавість помножена на придуркуватість давали свої плоди.

- Відпустіть мене, пане Магнате! - кинулася до нього. - Вам це зарахується як благе діло, там наверху, ось побачите, - милостиво заглянула в очі, показуючи пальчиком на небо.

- Тобто? Як побачу? Ви мені бажаєте туди потрапити? – по його виразу обличчя не дуже зрозуміла реакцію, схоже на іронічну посмішку.

- Ні-ні, не зараз! Пізніше! – від хвилювання заломила руки. 

- Завтра? – посміхнувся він.

Гарний! Навіть дуже. 

Якби не борода. 

І не розбитий Майбах, за який мені доведеться платити…

- Не завтра, що Ви таке кажете? Щодо аварії… Я випадково, чесно-чесно! Вибачте мене і відпустіть! – ручки склала, погляд благання, вся в образі беззахисної ніжної фіалки.

- Страховки, я так розумію, в тебе немає? – невже відпустить?..

- Ні, - очі додолу, образ «страждаю-боюся-не наважуюся підняти голову». Ну, чоловіче, я ж така тендітна та маленька, вмикай захисника! 

- Їдь. Ти мені влетіла в копієчку, дівчино, але що з тебе візьмеш? – демонстративно обвів поглядом мій стан.

Я – досить висока, десь 175см, струнка, аж занадто, впевнено можна сказати худорлява, з білосніжним волоссям, яскраво-синіми очима та правильним рисами обличчя. 

Сама знаю, що красива, витончена та делікатна. 
Цим і користуюся.

- Дякую, пане Магнате! Ви мене більше не зустрінете на дорозі, обіцяю! – якнайскоріше промовила і бігом в машину, доки не передумав.

Від нервового напруження аж спріла, слава Богу, що минулося переляком, могло ж все завершитися повною катастрофою!

Який «добрий» чоловік трапився мені на шляху, не бачила б його більше ніколи! 

До речі, а що це за акцент такий знайомий? Я їхала на розбитому Ланосі і аналізувала кожну деталь ситуації, з якої вибралася практично ідеально.

Те, що чоловік іноземець – 100%, хоча мова прекрасна, але акцент видає. Може німець? 

Хм, вже не дізнаюся. Що дуже добре, адже магнат в мене є на прицілі, та тільки не бородатий. 

Милий, елегантний і весь такий магнетичний.

На ньому фокусуємося, Віолетто, забуваючи про всілякі дрібні неприємності. 

Доїхала до зйомної квартири, яку ділю разом з подругами, обережно припаркувалася, і з сумками попрямувала в бік під’їзду.

- Віоло, допомогти? – побачила Женю, яка виходила із-за рогу.

- Я справлюся, - доброзичливо посміхнулася подружці, все ж протягуючи один із пакетів. – Дякую за допомогу.

- Ну що? Ти готова до місії? – ми піднімалися в ліфті, обговорюючи мою стратегію.

- Так. Завтра Великий день! Я сповнена рішучості розпочати завоювання! – пафосно скрикнула.

- Ти там працюй хоч трохи, а то виженуть в перший же день, - Женя не розділяла моїх поглядів на життя, вся емансипована та заточена на кар’єрі.

- Все буде прекрасно. Моя основна мета наразі – вийти заміж за Генріха і я цього доб’юся. В нього жодного шансу не лишається. 

Зайшли в квартиру, там вже Ксенія та Каріна щось чаклують на кухні.

- Фіалка розбила машину! – Женька здала без зайвих сентиментів.

- Я випадково! 

- Ну ти, Віолко, даєш, - махнула головою Ксенія. Вона в нас найадекватніша в компанії. – А я тобі казала про страховку, хто ж мене слухає! Зате речей купила! В тебе дивні пріоритети, подружко!

- Я завтра йду зачаровувати свого Генріха, тому все правильно, то ви нудні і без амбіцій, - фиркнула обурено.

- Якщо амбіції – вийти заміж за багатого, то так, ми без амбіцій, - Каріна теж не підтримувала моєї маніакальної затії.

Таке важке життя у 22-річної Віолетти Випадкової – подруги з діаметрально протилежним поглядом на життя та майбутній наречений Генріх – який про мене не чув та не бачив.