Розділ 16: Найважливіший проект

Вечір видався тихим, дивовижно прозорим. Вежа регенерації працювала в економ-режимі, видаючи ледь чутне, майже котяче мурчання, яке замість тривоги приносило відчуття безпеки. Ярина сиділа у своїй бібліотеці, розклавши на столі креслення другої вежі, але її погляд раз у раз зсувався з інженерних розрахунків на чисте вікно, за яким виднілися справжні зорі.

Горен увійшов тихо, принісши з собою запах свіжоскошеної трави та хвої. Туман пішов, і ліс навколо замку, звільнений від сірого задушливого полону, нарешті почав дихати й оживати.

— Брок каже, що Юліанна перетнула кордон графства, — сказав він, сідаючи в крісло навпроти дружини. Він виглядав неймовірно втомленим, але вперше за роки — по-справжньому щасливим. — Ми нарешті вільні, Ярино. Від Туману, від ілюзій... і від моєї безглуздої провини.

Ярина відклала перо і подивилася на нього. Її очі за скельцями окулярів трохи блищали в м’якому світлі ламп. — Це чудово, Горене. Бо в мене є новина, яка вимагатиме від тебе значно більше вільного часу, ніж будівництво водогону чи калібрування резонаторів.

Горен миттєво напружився, звично очікуючи на повідомлення про чергову технічну аварію, прорив труби або нові витівки Еліаса. — Що сталося? Редуктор знову заклинило? Чи Еліас випадково перетворив свою лабораторію на склад рідкого азоту?

Ярина підвівся, повільно підійшла до нього і взяла його великі, мозолисті долоні у свої. — Ні. Просто наш наступний проект не можна описати математичними формулами. Хоча... біологія — це теж свого роду складна інженерія, якщо придивитися.

Горен завмер, дивлячись на неї знизу вгору. Він був могутнім воїном, суворим лордом, людиною, що розігнала вічну млу, але зараз він виглядав як розгублений підліток, що вперше в житті побачив справжнє диво. — Ярино... ти хочеш сказати?..

— Я хочу сказати, що через сім місяців у Чорній Скелі з’явиться ще одна людина, якій ми маємо пояснити, як працює цей світ, — посміхнулася вона, стискаючи його пальці. — І я дуже сподіваюся, що він або вона успадкує твою силу і мою... скажімо так, патологічну любов до порядку.

Горен підхопив її на руки, кружляючи бібліотекою серед сувоїв, креслень та старовинних книг. Його сміх, гучний, розкотистий і абсолютно справжній, заповнив увесь простір, остаточно виганяючи останні тіні з кутків.

— Варіс буде в захваті! — вигукнув він, обережно опускаючи її на підлогу, наче вона була найкрихкішим механізмом у світі. — Він уже малює схеми літальних апаратів. Тепер йому доведеться терміново перемикатися на проектування дитячої колиски!

— З автоматичним заколисуванням та датчиками температури, — додала Ярина, притулившись до його плеча. — Я вже продумала систему важелів та противаг.

Над замком зійшов місяць — чистий, яскравий, без жодного натяку на примарну сіру млу. Чорна Скеля більше не була похмурою фортецею-склепом. Вона стала Домом — місцем, де залізо, магія і кохання нарешті знайшли свій ідеальний, непорушний баланс.