Розділ 11: Господарчий аудит та магічна іржа

Ярина йшла східним коридором, енергійно роблячи помітки у своєму журналі. Поруч, намагаючись встигнути за її впевненим кроком, дріботіла Марта. Кухарка виглядала напрочуд задоволеною, хоча її розповідь про останні кілька днів нагадувала зведення з фронту ідеологічної війни.

— Отже, Марто, — Ярина зупинилася біля вузла водопостачання, перевіряючи герметичність нової засувки. — Юліанна все ще намагається реформувати нашу кухню під стандарти «старого світу»?

— Ой, пані, не те слово! — Марта витерла руки об передник і іронічно примружилася. — Вчора вона залетіла до нас, як роздратована пава, бо побачила, як Ганна — молодша підмийка — дивилася їй прямо в очі. Леді аж перекосило! Каже: «У справжньому шляхетному домі прислуга має опускати очі в підлогу, наче вони — тіні, а не люди».

Ярина хмикнула, занотовуючи щось у журналі. — І що Ганна?

— Ганна? Вона дівка гостра на язик. Каже їй: «Пані, якщо я буду дивитися в підлогу, я не побачу, куди ставлю гарячий казан, і ми з вами обидві будемо дуже засмучені наслідками». Юліанна після цього вилетіла з кухні так, ніби за нею гналися всі привиди предків. Вона не розуміє, що ваші лекції про «особисту гідність» тут уже кожен вивчив напам'ять.

Вони пішли далі, і Марта раптом зупинилася, схопившись за бік від сміху. — Але найсмішніше було з водою! Вона вперше побачила, як у нас помиї виводяться. Заходить, бачить, як дівчата чани не відрами на вулицю тягнуть, а просто відкривають корок — і вода сама «вжух!» — і в стік.

Ярина посміхнулася. — І яка була реакція?

— Закричала: «Це неприродно! Воду мають виносити люди, це важка праця, вона облагороджує дух!» А я їй кажу: «Пані, наш дух і так непогано почувається, а от спини — значно краще». Вона на мене так подивилася... Мабуть, досі думає, що в тих трубах сидять демони.

— Для неї світ, де робота не є стражданням, — це особиста образа, Марто, — зауважила Ярина. — Але ми не повернемося до відер.

Вони підійшли до покоїв Варіса. Табличка «Лабораторія візуалізації» трохи похилилася. За останні два роки Варіс змінився. Він уже не був німим, але говорив вкрай мало, обмежуючись короткими «так», «ні» або технічними термінами. Це був високий, худорлявий юнак, який все ще волів спілкуватися з миром через папір і вугілля.

Двері були прочинені. Варіс сидів біля вікна, схилившись над великим аркушем. Його пальці рухалися з лякаючою швидкістю. На малюнку була Юліанна. Вона була зображена витончено, але замість ніг з-під її пишної спідниці виходило товсте, темне коріння. Воно вгризалося в камінь підлоги, проростало крізь труби водогону, наче намагаючись розчавити їх.

— Варісе? — тихо покликала Ярина.

Юнак підняв голову. В його очах була глибока тривога. Замість звичного короткого вітання, він раптом заговорив розлого, і кожне слово давалося йому з видимим зусиллям, але й з неймовірною рішучістю.

— Вона хоче зупинити воду, Ярино, — промовив він. Його голос був тихим, але тепер у ньому не було колишньої невпевненості. — Вона думає, що якщо вода застигне, то час теж зупиниться. І тоді все знову стане «правильним». Але це коріння... воно гниле. Воно пахне іржею і тим самим «темним сміхом», який я пам'ятаю з дитинства.

Ярина підійшла ближче й поклала руку на спинку його стільця. Вона була вражена — він вперше так чітко аналізував чужі наміри вголос. — Ти намалював, як вона чіпляється за замок. Це її спосіб вижити, Варісе?

— Це її спосіб вбити, — відповів підліток, дивлячись на малюнок. — Вона каже Горену про честь, але насправді хоче, щоб він знову став нещасним. Бо нещасним Гореном легко керувати. Щасливий Горен їй не належить.

Марта злякано перехрестилася. — Боги... Хлопець бачить саму суть. Пані, він ніколи стільки не говорив, але кожне слово — наче цвях у труну її брехні.

Варіс простягнув малюнок Ярині. — Віддай це Горену. Прямо зараз. Він має побачити це не вухами, а очима. Бо коли він слухає її солодкі слова, він наче засинає. А цей малюнок... це як холодний ключ. Він змусить його прокинутися.

Ярина взяла аркуш. — Марто, йдіть на кухню. І скажіть дівчатам: жодних «опущених очей». А я піду шукати мого «нещасного вовка». Час розбудити його цією графікою.