Розділ 9: Закон всесвітнього тяжіння до колишніх

Коли Ярина вийшла на подвір’я, Туман вирішив, що саме час для драматичних ефектів — він клубочився біля її ніг, наче масовка в провінційному театрі, що відчайдушно намагається нагнати містики. Але те, що вона побачила біля головної вежі, не потребувало жодних спецефектів.

Юліанна у своїй незмінній білій шубці, яка в цьому освітленні робила її схожою на дуже дорогу хмаринку, міцно трималася за передпліччя Горена. Її голова покірно лежала на його плечі, а сам Лорд Чорної Скелі виглядав як людина, яка намагається одночасно втримати мішок із піском і не впасти в багнюку під вагою власної «шляхетності».

— Ох, Горене... голова так обертом... — донісся солодкий, наче патока, голос Юліанни. — Цей звук від твоїх машин... він такий вібруючий... я просто не втрималася на ногах.

Ярина зупинилася на безпечній відстані, поправила окуляри й повільно склала руки на грудях. — Цікава закономірність, — гучно промовила вона, карбуючи кожне слово. — Згідно з моїми спостереженнями, леді Юліанна втрачає координацію саме в радіусі двох метрів від мого чоловіка. Еліасе, занотуй: у нашому замку виявлено аномалію гравітації, що діє виключно на блондинок аристократичного походження.

Горен здригнувся і так різко відсторонився, що Юліанна ледь не здійснила повторне «спіткнення», цього разу — об цілком реальні кам’яні плити.

— Ярино! — в його голосі змішалися полегшення та щирий жах. — Юліанна просто... вона ледь не впала. Тут слизько від мли.

— Справді? — Ярина витончено підняла брову. — А я грішним ділом подумала, що це новий вид магічного тренування — «опорно-рухова підтримка колишніх наречених».

Юліанна миттєво випрямилася, повернувши собі вигляд ображеної чесноти. — Ви дуже в’їдлива, Ярино. Не кожна жінка має ваші... гренадерські нерви. Я просто злякалася того жахливого гуркоту, що йде від вежі. Горен лише виявив звичайну шляхетність.

— Шляхетність — це прекрасно, — відрізала Ярина. — Але в моєму протоколі це називається «порушенням особистого простору». Броку! Будь ласка, допоможіть леді дійти до її покоїв. У неї, очевидно, внутрішнє вухо не витримує технічного прогресу.

Коли вони нарешті залишилися наодинці в спальні, атмосфера була такою наелектризованою, що Еліас міг би тиждень заряджати від неї свої кристали. Горен намагався бути максимально непомітним, що при його комплекції було завданням неможливим. Він дуже зосереджено розв’язував шнурівку на чоботі, наче від цього залежала доля королівства.

— Вона справді спіткнулася, Ярино, — буркнув він, не піднімаючи очей.

— Звичайно. І губи її спіткнулися об твою сорочку? — Ярина енергійно розчісувала волосся, і кожне клацання гребінця звучало як постріл.

— Не вигадуй. Вона просто трималася за руку.

— Горене, любий. Я — практикуючий психолог. Я бачу різницю між «триматися, щоб не впасти» і «вгніздитися, як зозуля в чужому гнізді». Вона маркує територію. І що найгірше — ти це дозволяєш під соусом «шляхетної провини».

Горен нарешті встав і підійшов до неї. Він спробував покласти руки їй на плечі, але Ярина витончено вислизнула.

— Ну що ти хочеш, щоб я зробив? Виштовхнув її в туман серед ночі?

— Я хочу, щоб ти перестав бути для неї безкоштовним підпірним стовпом! — вона різко розвернулася. — Варіс сьогодні заговорив, Горене! Перше, що він сказав: «не йди», бо там «фальшивий сміх». Твій брат, який мовчав роками, намагається попередити тебе, що твоя «нещасна» гостя руйнує все, що ми побудували. А ти в цей час працюєш підставкою для її обмороків!

Горен завмер. Згадка про Варіса подіяла краще за будь-який холодний душ. — Він... він справді заговорив? — прошепотіла він. — Що він ще сказав?

— Він сказав, що в неї сіль на пальцях. Що вона ламає залізо. — Ярина трохи пом’якшала. — Горене, я не ревную до неї як до жінки. Це було б нижче моєї гідності. Я ревную до того, як вона краде твій здоровий глузд.

Горен зробив крок вперед, рішуче, і перехопив її руки. — Пробач мені. Я просто... я звик почуватися винним перед нею за те, що не вберіг її родину тоді. Але ти права. Вона не та дівчина, яку я пам’ятаю.

Він притягнув її до себе, ховаючи обличчя в її шиї. — Твій брат — геній, — пробурмотіла вона йому в груди. — А ти — великий незграбний вовк, якого легко надурити клаптем білого хутра.

— Я виправлюся, — пообіцяв Горен. — Завтра Брок буде супроводжувати її навіть у вбиральню. А сьогодні... — він підняв її підборіддя, і в його очах спалахнув знайомий вогник. — Сьогодні я хочу послухати про Варіса. І, можливо, трохи більше про те, як саме ти мене «не ревнуєш».

— Це буде довга лекція, Лорде, — усміхнулася Ярина. — З обов’яковими практичними заняттями.