Розділ 6: Опір матеріалів у спальні

У спальні панувала тиша, яку порушувало лише затишне потріскування дров у каміні та монотонний, ледь чутний гул вітру, що розбивався об каміння вежі. Ярина стояла біля високого вікна, розв’язуючи тасьми на рукавах сукні. Її погляд був спрямований у сіру каламуть за склом, але думки крутилися навколо Юліанни, як настирливі нічні метелики.

— «Спогад, який потребує захисту», — пробурмотіла вона під ніс, смакуючи слова Горена на смак. — Треба ж було таке вигадати. Класична романтизація колишніх об’єктів прив’язаності... Цікаво, якби я привезла сюди свого куратора з кафедри теоретичної фізики, він би теж став для нього «спогадом у горностаях»?

Горен увійшов безшумно, що було дивно для чоловіка його статури. Він скинув важкий шкіряний пояс із мечем — звук сталі, що вдарилася об дерево, змусив Ярину здригнутися. Лорд зупинився посеред кімнати, спостерігаючи за напруженою, прямою як струна спиною дружини. Він бачив, як вона нервово поправляє окуляри, хоча в напівтемряві спальні вони були їй не потрібні.

— Ти знову аналізуєш, — його бас прозвучав низько, вібруючи десь у грудній клітці Ярини.

— Я планую, Горене. Планую, як доступно пояснити твоїй гості, що її присутність створює надлишковий тиск у нашому емоційному контурі. Система нестабільна.

Горен підійшов ближче. Його величезна тінь поглинула її власну, і Ярина відчула шкірою знайоме, майже магнетичне тепло, що виходило від його тіла. Він поклав важкі, гарячі долоні на її талію і повільно розвернув до себе.

— До біса контури, Ярино. Ти зараз виглядаєш так, ніби збираєшся вирахувати траєкторію мого падіння у твоїх очах.

— Це не траєкторія, це статистика... — почала вона, звично намагаючись сховатися за логікою, але Горен м’яко, двома пальцями зняв з її перенісся окуляри й відклав їх на столик. Світ став трохи розмитим, але набагато чуттєвішим.

Його руки, шорсткі від роботи, ковзнули вище, до її обличчя. Він великими пальцями окреслив лінію її губ, змушуючи її замовкнути.

— Ти занадто багато говориш про неї. А я хочу, щоб ти думала про нас.

Він нахилився, і його губи торкнулися її шиї — саме в тому місці, де пульсувала жилка. Ярина відчула, як її раціональність починає танути, наче олово під розпеченим паяльником. Вона спробувала впертися руками в його груди, відчуваючи під тонкою сорочкою залізне сплетіння м’язів та калатання серця, яке билося в унісон із її власним.

— Це маніпуляція... — прошепотіла вона, хоча її пальці вже не відштовхували, а мимоволі стискали тканину його сорочки. — Ти просто використовуєш фізичний контакт, щоб... щоб уникнути складних запитань.

— Так, — видихнув він їй прямо в губи, обпалюючи подихом. Його рука ковзнула по спині, розшнуровуючи корсет із такою впевненою спритністю, якій би позаздрив будь-який магічний механізм Еліаса. — Я використовую всі доступні ресурси, щоб ти нарешті замовкла.

Він підхопив її під стегна, змушуючи обхопити його ногами, і одним потужним рухом переніс на велике ліжко. Ярина опинилася під ним, затиснута між м’якими ковдрами та його важким, гарячим тілом. Світло згасаючого каміна відкидало бурштинові відблиски на його широкі плечі, роблячи його схожим на давнє божество, висічене з граніту.

Його поцілунки стали глибшими, вимогливішими, майже владними. Він цілував її так, наче намагався випалити з її пам’яті навіть саме ім’я Юліанни. Коли його губи спустилися до улоговини між грудьми, Ярина вигнулася, видавши тихий стогін, який не мав нічого спільного з науковими термінами чи звітами. Це був звук чистої, первісної капітуляції.

— Горене... — вона запустила пальці в його густе волосся, притягуючи його ближче, стираючи останню відстань між ними.

— Твоя логіка зараз тобі не допоможе, — прошепотів він, роздягаючи її з такою впевненістю, наче вона була найціннішою частиною його долі, яку він щойно знову відвоював у всього світу.

Вона відчувала кожну лінію його тіла, кожен старий шрам, кожен рух. Ревнощі, які ще десять хвилин тому здавалися гострими голками, розчинилися в хвилі чистого бажання. Вона нарешті замовкла, дозволяючи почуттям взяти повну владу над теоріями. У цій тиші, наповненій лише їхнім прискореним диханням, Ярина зрозуміла: жодна аристократична білявка з її горностаями та минулим не зможе зламати те, що тримається на такій глибинній, майже звіриній відданості.

Коли Горен нарешті накрив її губи в останньому, переможному поцілунку, Ярина подумала: «До біса анамнез. Деякі вузли не треба розв'язувати — їх треба просто розривати. Ось так».