Розділ 3: Терапія проти токсичності

Обід із Юліанною нагадував спробу з’їсти суп виделкою — багато зусиль, нуль результату і суцільне роздратування. Гостя витончено критикувала все: від «занадто жорстких» лляних серветок, які Ярина впровадила замість засалених рушників, до «занадто м’якого» погляду Горена на дружину. Коли Юліанна нарешті пішла «прилягти після виснажливої подорожі» (що мовою замкового етикету означало перевірку, чи всі її сукні розвісили за кольором очей), Ярина полегшено зітхнула.

— Ти куди? — запитливо підняв брову Горен, бачачи, як дружина цілеспрямовано попрямувала до бічних сходів.

— Війна війною, Горене, а години прийому — за розкладом. У мене там за дверима два «розбитих серця» і один важкий випадок гострого небажання мити стайню. Не сумуй тут, пограй у Лорда, — вона підмигнула йому й зникла в тіні коридору.

Кабінет «практичного психолога» розташовувався у колишній катувальні. Табличку «Відділ розхламлення мізків» Горен колись попросив зняти через «зайву прямолінійність, що шкодить престижу династії», хоча Ярина досі вважала її найточнішою рекламою в історії замку. Вона вирішила, що це місце символічне: раніше тут випускали кров, тепер — пару.

Стіни вона задрапувала світлим льоном, який поглинав похмуре відлуння каменю, а замість диби поставила зручне крісло-качалку, виготовлене теслею, який після курсу когнітивної терапії кинув пити й почав творити меблеві шедеври. У повітрі приємно пахло лавандою — запах спокою був найкращою противагою аромату сирості, що панував за порогом.

— Отже, Марто, — Ярина сіла в крісло і поправила окуляри.

Цей «інструмент чіткої реальності», як вона їх називала, був результатом трьох місяців тортур місцевого майстра-оптика, який змушений був вивчати поняття фокусної відстані замість звичного «і так зійде».

— Ти кажеш, що Ганс не озивається до тебе вже тиждень, бо його «зачарував туман»?

Молода служниця шморгала носом, нещадно катуючи в руках нещасний фартух. — Так, пані Ярино... Каже, що туман нашіптує йому про самотність і потребу піти в ліс на роздуми. Мовляв, душа в нього тонка, як павутинка, а я зі своїми вимогами винести відра тільки ту павутинку рву...

Ярина зітхнула і зробила короткий запис у журналі: «Випадок №42. Побутовий аб’юзер-імітатор. Використання погодних умов як засобу маніпуляції».

— Марто, сонечко, подивися на мене, — Ярина зняла окуляри й поглянула на дівчину з тим особливим «рентгенівським» співчуттям, яке змушувало людей говорити правду. — Це не туман. Це називається «криза відповідальності», ускладнена хронічною лінню. Туман не заважає Гансу знаходити дорогу до кухні, коли печуть пироги з м'ясом?

— Ні, пані... на запах він іде як найкращий мисливський пес.

— Отож. Давай спробуємо іншу стратегію: ти перестаєш прати його сорочки за допомогою мого нового насоса. І готувати йому теж не треба. Подивимося, як швидко «голоси в тумані» зміняться на голос порожнього шлунку. Повір, голод — найкращий антидот проти псевдомістичних роздумів.

Марта на мить задумалася, витираючи сльози кулаком. — А й справді... Я ж йому і сорочки, і гарячі коржі... А насос — то ж справжнє диво! Раніше ми дівчатами руки в кров збивали, поки натягаємо води з того колодязя, плечі крутило так, що світ не милий. А тепер — раз-два, важіль вниз — і повна лохань! Кухарки на вас моляться, пані. Кажуть, ви воду з-під землі заговорюєте, бо вона тепер біжить веселіше, ніж вино на весіллі.

Ярина лагідно всміхнулася. — Це не заговори, Марто, це закон сполучених посудин і клапанна система. Фізика — це та сама магія, тільки з передбачуваним результатом. І без побічних ефектів у вигляді демонів у кутах. Йди, і пам'ятай: ти заслуговуєш на чоловіка, який цінує твою працю більше, ніж свої «туманні» фантазії.

Марта вийшла, вже не шморгаючи носом, а гордо розправивши плечі. Ярина відкинулася на спинку крісла. Вона знала, що за дверима вже чекає наступний — коваль, у якого «екзистенційна криза через якість вугілля», але на мить дозволила собі заплющити очі.

«Якщо я можу налаштувати насос і мізки служниці, — подумала вона, — то я якось впораюся і з білявкою в горностаях. Головне — тримати клапани закритими, а тиск — під контролем».

Раптом двері прочинилися. Але це був не коваль.