Розділ 1: Гідравліка, магія та кава-замінник

Ранок у замку Чорної Скелі починався не зі співу пташок — місцеві пернаті в умовах вічного туману страждали на таку ж глибоку депресію, як і лорд Горен до зустрічі з Яриною. Ранок починався з ритмічного, заспокійливого стукоту поршнів. Для когось це був шум, для Ярини — музика порядку, що перемагає хаос.

Вона сиділа у своєму кабінеті, захаращеному кресленнями та алхімічними довідниками, і намагалася змусити себе випити «цикорій-стайл». Цей напій Еліас вивів магічним шляхом із коріння місцевого лопуха, намагаючись догодити смакам своєї пані. На смак це нагадувало розплавлений асфальт із нотками надії, але це було єдине, що допомагало тримати очі відкритими після нічного аудиту зернових складів.

— Пані Ярино! — у двері зазирнула Марта, витираючи руки об передник. — Там кухар знову в істериці. Каже, що ви винайшли «диявольську лопатку» і він не знає, як нею перевертати млинці, щоб не образити духів кухні.

Ярина важко зітхнула і відставила горнятко, від якого по столу розповзався підозріло темний осад.

— Марто, це звичайна лопатка з нержавійки з перфорацією, щоб зайвий жир стікав у піддон, а не в артерії наших підданих. Передай йому: якщо духи кухні мають претензії до рівня холестерину, нехай звертаються до мене письмово. У двох примірниках.

Вона поправила окуляри, які сповзли на кінчик носа.

— І нагадай: якщо він ще раз спробує зварити суп у тому ж казані, де до цього відмокали шкарпетки лицарів, його особистий «духовний шлях» закінчиться в стайні. На посаді молодшого прибиральника гною.

Марта старанно занотувала це в невеликому блокноті. Читати вона не вміла, тому просто ставила іронічні хрестики, копіюючи манеру письма Ярини з такою точністю, що це виглядало як таємний шифр.

— І до речі, — додала Ярина, повертаючись до паперів, — як там наш «проект Ганс»? Психологічна установка спрацювала?

— Ой, пані, — Марта аж розквітла в усмішці. — Ви як у воду дивилися! Як тільки я перестала прати його сорочки вручну й пояснила, що насос подає воду тільки для тих, хто не ниє про «неминучий поклик безодні», він за день прибрав усю дровітню. Каже, безодня зачекає, поки він собі нові чоботи не справить.

Ярина задоволено кивнула. Психологія в поєднанні з обмеженням доступу до стратегічних ресурсів завжди працювала краще за найпотужніші бойові закляття.

Через годину в кабінет завітав Еліас. Виглядав маг так, ніби його щойно пропустили через центрифугу для збагачення руди: мантія в масляних плямах, а в бороді заплуталася мідна стружка.

— Ярино, ми повинні поговорити про твої «стандарти безпеки», — маг знесилено впав у крісло, яке під його вагою жалібно рипнуло. — Лицарі скаржаться. Вони вважають, що надягати шоломи під час прочистки димоходів — це «приниження військової гідності».

— Їхня «військова гідність» постраждає значно сильніше, якщо на неї з висоти трьох поверхів впаде цегла, — спокійно відпарувала Ярина, підсовуючи магу тарілку з печивом. — Краще розкажи, як просуваються розрахунки щодо аерації? Ми вже рік топчемося навколо цієї ідеї.

— Ми не топчемося! Ми проводимо глибоку інтелектуальну експертизу! — обурився маг, вхопивши печиво. — Туман — це не просто вогкість, Ярино. Це як густий кисіль зі спогадів, залишків древніх чарів та магічної ентропії. Якщо ми просто поставимо вітряк, він загрузне в цій субстанції за п’ять хвилин.

Ярина підійшла до великої дошки, яку вона власноруч змусила теслю пофарбувати сажею та лаком. Взявши шматочок крейди, вона почала малювати гострі кути та вектори.

— Дивись, Еліасе. Якщо ми використаємо твої кристали як джерело енергії, але спрямуємо магічний імпульс на лопаті під певним кутом... Робота, розумієш? Нам треба виконати фізичну роботу над туманом. Розбити його структуру кінетичним ударом.

— Знову твої формули, — пробурмотів маг, але в його очах, де раніше панували лише містичні видіння, засвітився азарт експериментатора. — Це... це теоретично можливо. Але де ми візьмемо стільки металу для валів та кріплень? Наші шахти стоять.

— У Горена в підвалах лежить купа іржавих обладунків предків, — Ярина хитро посміхнулася. — Вони все одно лише збирають пил і підживлюють депресію гарнізону своїм похмурим виглядом. Ми переплавимо «Славу Минулого» на «Вентиляцію Майбутнього».

Саме в цей момент двері відчинилися без жодного попередження. Лорд Горен все ще вважав, що двері — це лише прикре непорозуміння, яке заважає йому демонструвати свою статуру.

— Ярино, мені доповіли, що ти збираєшся переплавити меч мого прадіда на «штуковину для висмоктування запаху капусти»? — Горен намагався виглядати суворо, але його погляд мимоволі зупинився на новому кріслі-качалці з ергономічною спинкою. Він потайки обожнював це крісло.

— Не меч, любий, а лише гарду. Вона все одно заважає при фехтуванні, — Ярина підійшла до чоловіка і дбайливо поправила його комір. — І не «штуковину», а систему клімат-контролю. Ти ж не хочеш, щоб твоя дружина пахла як тушкована свинина після кожного візиту до господарчого блоку?

Горен на мить задумався, зважуючи аргументи. Перспектива пахнучої капустою дружини явно програвала науковому прогресу.

— Ну, якщо це заради твоєї... аури... Але слуги шепочуться, Ярино. Кажуть, ти змушуєш їх мити руки гарячою водою перед тим, як торкатися моїх коней. Це вже занадто. Коні — тварини шляхетні, вони бруду не бояться.

— Коні — шляхетні, а бактерії — ні, — відрізала вона, не лишаючи місця для дискусій. — До речі, Горене, ти пам'ятаєш, що за розкладом у нас сьогодні аудит емоційного стану гарнізону?

Лорд здригнувся. Ця процедура лякала його більше, ніж навала орків. Ярина змушувала суворих чоловіків зі шрамами малювати на папірцях сонечка або хмарки, намагаючись визначити рівень їхнього професійного вигорання.

— Може, перенесемо? — з надією в голосі запитав він. — Там якраз... е-е... туман згустився біля південної вежі. Дуже небезпечно.

— Туман у тебе в голові, Горене. А аудит — справа державна.