Розділ 59. Гонка за правдою

Валдрен розвернувся мовчки, не кажучи більше жодного слова, — і Данило, спостерігаючи, як старий магістр рушає до свого коня, тим самим повільним, важким кроком людини, чия впевненість щойно зазнала нищівного удару, відчував, як тривога поступово заміщує коротку, виснажену радість перемоги.

Він стояв, дивлячись услід загону, поки останні відлуння тупоту кінських копит не стихли остаточно вдалині, — тіло його все ще тремтіло від виснаження щойно пережитого, найважчого випробування, а розум, попри втому, вже гарячково прораховував кожен можливий наступний крок цього небезпечного, ще не завершеного протистояння.

— Ми не можемо просто дозволити йому піти, — прошепотів Тесь, наближаючись, рука його все ще тримала приховану зброю напоготові.

— У нас немає повноважень заарештувати регіонального магістра, — сказав Данило тихо, розум його вже гарячково розкладав ситуацію на частини. — Спроба силою затримати його тут, без офіційного санкціонування, тільки дасть йому привід звинуватити нас у порушенні угоди.

Морана, підходячи ближче, кивнула, погоджуючись із цією стриманою, вимушеною логікою.

— Тоді нам треба випередити його, — сказала вона. — Дістатись до Верховної Ради раніше, ніж він встигне спотворити те, що щойно сталось, чи знищити рештки доказів, які ще лишаються поза нашим контролем.

Данило дивився, як Валдренів загін віддаляється, зникаючи за гребенем найближчого пагорба, — і, коли останній вершник зник із поля зору, обернувся до зібраних навколо союзників, обличчя кожного з яких виказувало ту саму суміш виснаження й напруженої рішучості.

— Треба діяти негайно, — сказав він. — Октавіє, скільки часу знадобиться, щоб дістатись столиці найшвидшим можливим шляхом?

Октавія, обмірковуючи відстань і стан доріг цієї пори року, довго думала, перш ніж відповісти.

— Чотири дні, якщо їхати без відпочинку, — сказала вона. — Може, п’ять, з урахуванням снігу на гірських перевалах.

— А Валдрену? — спитав Тесь.

— Приблизно стільки ж, — сказала Октавія. — Але він, найпевніше, спробує зв’язатись зі своїми найближчими союзниками якнайшвидше, хай яким шляхом це можливо, — можливо, навіть магічним зв’язком, подібним до того, яким скористалась магістра, коли попереджала про напад на нас із Авреном.

Данило кивнув, розуміючи, що часу лишається обмаль.

— Тоді нам треба зібрати кожен доказ, кожну деталь, здатну підтвердити правдивість наших звинувачень, — сказав він. — Северинове свідчення, Кадмусові листи, — і артефакт, який Валдрен щойно лишив недієздатним на місці нашого зіткнення.

Він рушив назад до розколини, туди, де мертвий, вичерпаний артефакт усе ще лежав на землі, покинутий у поспіху відступу, — і, піднімаючи його обережно, відчув, як залишкове тремтіння сили, тепер приглушене, майже непомітне, підтверджувало його недавню, тепер уже завершену дію.

Він оглянув артефакт уважніше, тепер, коли небезпека минула, дозволяючи собі приглянутись до деталей його конструкції, — різьблені символи, розташовані з математичною точністю, кожен елемент продуманий так, щоб генерувати саме той складний, багатошаровий сигнал, який мало не подолав його власний захист. Це була справді вражаюча, хай і жахлива за своїм призначенням, робота, — доказ того, наскільки глибоко Валдрен розумів найтонші принципи магії, які прагнув ховати від решти світу.

Аврен, приєднуючись до огляду, довго вивчав артефакт із тією самою прискіпливою, теоретичною ретельністю, з якою вивчав би будь-який інший важливий документ.

— Неймовірна робота, — сказав старий магістр, попри все, з відтінком мимовільного, професійного захоплення. — Символи, вирізьблені тут, — вони відповідають найглибшим принципам маніпуляції природним резонансом, знання, доступне лише найвищим рівням теоретичної підготовки Колегії.

— Це може слугувати доказом? — спитав Данило.

— Безумовно, — підтвердив Аврен. — Жоден звичайний маг не зміг би створити щось подібне. Це прямо вказує на глибоке, спеціалізоване знання, доступне лише вузькому колу найвищих посадовців.

Октавія, що приєдналась до огляду, тихо додала:

— А сам факт, що він приніс це особисто, активував у присутності свідків, — сказала вона, — це вже саме по собі серйозне порушення, незалежно від того, чи вдасться довести навмисність минулих трагедій.

Данило кивнув, відчуваючи, як план поступово набуває конкретної, дієвої форми.

— Тоді збираємось негайно, — сказав він. — Морано, Тесю, Октавіє, — ви йдете зі мною до столиці. Аврене, — ти лишишся тут, координуючи захист школи, якщо Валдрен спробує щось відчайдушне, перш ніж ми встигнемо дістатись Верховної Ради.

Аврен кивнув, приймаючи цю відповідальність із тією самою зваженою готовністю, яку демонстрував у кожному попередньому випробуванні.

— Будьте обережні, — сказав старий магістр. — Валдрен, попри поразку сьогодні, лишається небезпечним, впливовим ворогом, здатним на відчайдушні кроки, якщо відчує, що втрачає контроль над ситуацією остаточно.

Данило кивнув, відчуваючи вагу цього справедливого попередження, — і, звертаючись до одного з вартових Валдрена, того самого, чия щойно народжена підозра тінню промайнула на обличчі під час зіткнення, тихо спитав: