Розділ 46. Перегони з часом

Данило прокинувся пізно, тіло все ще боліло від виснаження нічної подорожі, — і, вмившись холодною водою, яка допомогла остаточно прогнати рештки сну, рушив до головної зали, де мала зібратись рада для обговорення наступних кроків.

Ранок видався похмурим, важким, — перші, ще несміливі сніжинки цієї зими кружляли за вікном, віщуючи наближення справжніх холодів, і Данило, ідучи через табір, спостерігав, як учні поспішають до теплих будівель, обличчя їхні виказували ту саму, звичну зосередженість на щоденних турботах, не підозрюючи про нову, приховану небезпеку, яка щойно нависла над усім, що вони будували останні місяці.

Морана, Тесь, Октавія, Аврен уже чекали, коли він увійшов, — і Северин, усе ще виснажений після пережитого напруження, сидів осторонь, обличчя його виказувало ту саму суміш страху й обережної надії, яка супроводжувала його відколи він наважився покинути свій самотній, приховуваний дім.

— Почнемо з найважливішого питання, — сказав Данило, сідаючи за стіл. — Як нам представити це свідчення так, щоб воно мало реальну вагу перед Верховною Радою, а не було легко відкинуте як необґрунтоване звинувачення?

Октавія, що обмірковувала це питання ще з минулої ночі, тихо запропонувала:

— Пряме звернення до магістри Північного округу, — сказала вона. — Вона вже довела свою готовність слухати незручну правду, коли справа торкалась нашої угоди. Можливо, вона знайде спосіб представити це свідчення обережно, не наражаючи Северина на зайвий ризик передчасного викриття.

Тесь, обмірковуючи практичну сторону цієї пропозиції, насупився.

— А якщо Валдрен має вплив навіть на канали, якими це повідомлення дійшло б до магістри? — спитав він. — Ми вже бачили, наскільки далеко він готовий зайти, щоб приховати правду.

Данило кивнув, визнаючи слушність цього застереження.

— Тоді, можливо, варто спершу зміцнити наші докази, — сказав він. — Знайти цього Кадмуса, з’ясувати його роль у змові, зібрати більше конкретних, перевірюваних фактів, перш ніж робити крок, який неможливо буде скасувати.

Аврен, слухаючи цю дискусію, тихо додав:

— Октавіє, чи є спосіб дізнатись особу Кадмуса через твої зв’язки в Колегії? Ім’я не надто поширене, — можливо, звузити коло підозрюваних до кількох конкретних осіб не так уже й складно.

Октавія довго думала над цим питанням.

— Я можу спробувати, — сказала вона. — Обережно, не привертаючи зайвої уваги до мети цього пошуку. Кадмус — рідкісне ім’я, справді, і якщо він займає достатньо високу посаду, щоб брати участь у такій змові, — знайти його має бути можливим за кілька днів ретельної роботи.

Саме тоді, коли вони обговорювали деталі цього плану, тихий, знайомий сигнал долинув від найближчого спостережного пункту, — і за мить до зали увійшов Радим, обличчя якого виказувало ту саму термінову тривогу, яку Данило навчився розпізнавати як ознаку справді важливих новин.

— Пробачте, що перериваю, — сказав молодий колишній офіцер, важко дихаючи від швидкої їзди. — Але я дізнався дещо, що не могло чекати.

— Кажи, — сказав Данило, відчуваючи, як тривога наростає всередині нього.

— Через мої залишкові контакти серед офіцерів застав, — сказав Радим, — я почув розмову про підготовку до якоїсь “офіційної інспекції” в регіоні на південному заході, запланованої особисто магістром Валдреном протягом наступного тижня. Формально — рутинна перевірка місцевої школи магії. Але тон розмови, деталі підготовки, — щось у цьому здалось мені підозріло схожим на те, про що ти розповідав мені раніше.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — новий, терміновий доказ того, що загроза, яку вони щойно почали розслідувати, лишалась активною, готовою завдати нового удару.

— Регіон на південному заході, — повторив він. — Чи є там школа магії, подібна до нашої?

— Невелика, менш формальна, — сказав Радим. — Група обдарованих дітей під наглядом одного самотнього, немолодого мага, що намагається навчати їх самотужки, без офіційного визнання Колегії.

— Скільки учнів? — спитав Тесь.

— За моїми відомостями, близько десяти, — сказав Радим. — Наймолодшому, кажуть, лише дванадцять років.

Тиша, що впала над залою, була важка, повна нового, гострого розуміння того, наскільки вразливими могли виявитись ці невинні, беззахисні діти перед задумом настільки холоднокровного, ретельно спланованого зла.

Октавія, слухаючи це, відчула, як власна тривога зростає до нового, гострішого рівня.

— Це ідеальна ціль для ще однієї “показової демонстрації”, — сказала вона. — Непідконтрольна, вразлива, достатньо віддалена, щоб трагедія там могла бути легко списана на природну небезпеку самостійного навчання.

Данило довго сидів мовчки, обмірковуючи вагу щойно почутого, — новий, терміновий вимір небезпеки, який змінював усі попередні розрахунки щодо темпу їхнього розслідування.

— Тиждень, — сказав він нарешті. — У нас є лише тиждень, щоб або зупинити цю заплановану трагедію, або зібрати достатньо доказів, щоб викрити справжню природу цієї “інспекції” раніше, ніж вона встигне відбутись.

Морана, обмірковуючи ситуацію з тією самою практичною ретельністю, тихо спитала: