Розділ 42. Прихований патерн

Аврен і Октавія проводили дедалі більше часу разом у невеликій бібліотеці, яку школа облаштувала в одній із щойно збудованих хатин, — простір, заповнений архівними записами, які магістра надіслала відповідно до умов угоди, кожен документ ретельно вивчений, зіставлений, проаналізований у пошуках глибшого розуміння природи Першооснови.

Полиці, збудовані власноруч кількома найдосвідченішими будівельниками школи, вже вгинались під вагою десятків сувоїв і книг, — деякі присвячені теорії магії, інші містили детальні звіти про історичні випадки, треті були заповнені особистими нотатками, які Аврен і Октавія вели окремо, а тоді звіряли між собою, шукаючи розбіжності чи, навпаки, підтвердження власних гіпотез. Свічка на столі горіла вже кілька годин поспіль, віск стікав тонкими цівками, свідчачи про тривалість сьогоднішньої, особливо напруженої сесії дослідження.

Данило заходив туди щовечора, після завершення власних щоденних обов’язків, — і того конкретного вечора, коли він увійшов, застав обох дослідників схиленими над розкладеними на столі документами, обличчя обох виказували ту саму зосереджену, майже тривожну напругу, яку він навчився розпізнавати як ознаку справді важливого відкриття.

— Що сталось? — спитав він, наближаючись.

Аврен підвів очі, обличчя його виказувало суміш хвилювання й тривоги.

— Ми знайшли дещо, — сказав старий магістр повільно. — Дещо, чого не помітили раніше, зосереджені на окремих випадках, а не на загальній картині.

Октавія, показуючи на розкладені документи, тихо пояснила:

— Сімнадцять задокументованих випадків падіння, про які розповідала магістра, — сказала вона. — Ми проаналізували кожен детально, зіставляючи дати, локації, обставини кожної трагедії.

— І що ви знайшли? — спитав Данило, сідаючи ближче, відчуваючи, як власна тривога наростає у відповідь на серйозність тону обох дослідників.

Аврен розклав перед ним карту королівства, на якій були позначені сімнадцять точок, кожна з датою поруч.

— Подивись уважно, — сказав він. — Що ти бачиш?

Данило довго вивчав карту, тим самим методичним поглядом, яким вивчав би будь-яку іншу складну конструкцію, — і поступово, крок за кроком, почав помічати те, що, певно, помітили й самі дослідники.

— Вони не розкидані випадково, — сказав він повільно. — Є якийсь патерн у їхньому розташуванні.

— Точно, — підтвердила Октавія, обличчя її виказувало ту саму тривожну зосередженість. — Дивись на дати теж. Не рівномірно розподілені за століття, як можна було б очікувати від випадкових трагедій. Натомість — скупчення, періоди, коли кілька випадків стались близько одне до одного, розділені довшими проміжками майже повної відсутності подібних трагедій.

Данило відчув, як холодний, вивірений розум, попри тривогу, почав розкладати цю нову інформацію на частини, шукаючи можливе пояснення цього незвичного патерну.

— Що могло б спричинити такі скупчення? — спитав він.

Аврен довго думав, перш ніж відповісти.

— Одна можливість, — сказав він, — полягає в тому, що ці скупчення збігаються з періодами підвищеної магічної активності в конкретних регіонах, — можливо, пов’язаної з природними циклами русел чи інших джерел сили.

— А інша можливість? — спитав Данило, відчуваючи, що старий магістр не сказав усього.

Аврен і Октавія перезирнулись, і в цьому короткому погляді Данило побачив ту саму тривогу, яку обидва, здавалось, не наважувались озвучити вголос повністю.

— Інша можливість, — сказала Октавія нарешті, тихо, майже пошепки, — полягає в тому, що ці випадки не випадкові взагалі. Що щось — чи хтось — активно спричиняє їх, можливо, навмисно.

Тиша, що впала над кімнатою, була важка, повна нового, тривожного розуміння масштабу можливої загрози.

Данило довго обмірковував цю жахливу можливість, шукаючи в ній будь-яку слабину, будь-яку альтернативну інтерпретацію, здатну спростувати щойно почуте.

— Які докази підтверджують саме цю гіпотезу, а не природне пояснення? — спитав він, намагаючись підійти до проблеми з тією самою методичною ретельністю, з якою підходив би до будь-якої іншої складної задачі.

Октавія показала на кілька конкретних записів, розкладених окремо від решти.

— Ось, — сказала вона. — У трьох випадках із сімнадцяти є згадки про “невідомого відвідувача”, що бачили неподалік місця трагедії незадовго до події. Записи розпливчасті, не деталізовані, — можливо, простий збіг, а можливо, слід чогось значно серйознішого.

— Навіщо комусь навмисно спричиняти такі трагедії? — спитав Данило, хоча холодний розум уже почав вибудовувати можливі, лячні відповіді на власне запитання.

— Не знаю напевно, — визнала Октавія чесно. — Але подумай про це логічно. Якщо хтось хоче переконливо продемонструвати небезпечність прямого контакту з Першоосновою, — можливо, для виправдання суворого контролю Колегії над цим знанням, — навмисне спричинення кількох показових трагедій могло б слугувати цій меті значно ефективніше за просте очікування випадкових нещасних випадків.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — думка настільки тривожна, що він майже не міг повірити в її правдоподібність.