Розділ 39. Підтверджена загроза

Дорн переказав усе, — кожне слово розмови, кожен погляд, кожну крихітну ознаку сумніву чи, навпаки, впертого опору, — і Данило, слухаючи це разом із Мораною, Тесем, Авреном, відчував, як тривога останніх днів поступово набуває конкретнішої, чіткішої форми.

Вони сиділи в тій самій головній залі, яку щойно добудували, — просторе, світле приміщення, стіни якого досі пахли свіжим деревом, вікна пропускали ранкове світло, що освітлювало обличчя присутніх теплими, золотавими променями, які геть не пасували до важкості теми, яку вони обговорювали. Данило слухав Дорнову розповідь мовчки, не перериваючи, дозволяючи кожній деталі лягти на місце в загальній картині, яку він поступово вибудовував у власній голові.

— Отже, вони не переконані повністю, — сказав Данило, коли Дорн закінчив розповідь, — але й не готові відмовитись від власних намірів так просто.

— Саме так, — підтвердив Дорн. — Радим особливо. Молодший вояк, що поставив найважче питання, — можливо, з ним варто спробувати ще раз, окремо, коли він не перебуватиме під тиском компанії однодумців. Але сам Радим, — він на мить завагався, добираючи слова, — я бачив у ньому щось, чого не бачив у собі самому навіть у найгіршу мить власної одержимості. Не просто гнів. Справжню, глибоку переконаність у власній правоті, укріплену чимось особистим, чого я не встиг з’ясувати.

Морана, обмірковуючи почуте з тією самою практичною ретельністю, тихо спитала:

— Що нам робити далі?

Данило довго думав над цим питанням, розкладаючи проблему на частини так само методично, як розкладав би будь-яку іншу тактичну задачу.

— Можливо, час звернутись до Сельда напряму, — сказав він нарешті. — Не через офіційні канали, а особисто, попереджаючи про потенційну загрозу серед його власних підлеглих.

Аврен, слухаючи це, кивнув повільно.

— Розумний крок, — сказав він. — Якщо Сельд справді відданий офіційній політиці, як стверджує Октавіїне листування, він захоче знати про загрозу зсередини власного командування якнайшвидше.

— Я можу написати йому, — сказав Данило. — Пряме, чесне повідомлення, без прихованих мотивів, просто попередження про те, що ми дізнались.

Саме тоді, коли вони обговорювали деталі цього плану, тихий, знайомий сигнал долинув від найближчого спостережного пункту, — цього разу не тривожний, а терміновий, той самий, яким мережа позначала важливі, хоч і не безпосередньо небезпечні новини.

Остап, вбігаючи до наради, тримав у руках свіжий лист, обличчя його виказувало ту саму суміш тривоги й рішучості, яку Данило бачив у ньому щоразу, коли новини вимагали негайної уваги.

— Від Дорнового інформатора на заставі, — сказав юнак, простягаючи листа. — Термінове.

Данило розгорнув аркуш швидко, і те, що прочитав, змусило серце похолонути дужче за будь-яку попередню тривогу цього напруженого тижня.

«Радим ухвалив рішення, — писав інформатор нерівним, поспішним почерком. — Група з приблизно п’ятнадцяти вояків, найвідданіших його справі, готується вирушити до школи через три дні. Мета — не напад у звичному сенсі, а щось, що вони називають “демонстрацією”, здатною змусити школу показати справжню, приховану природу власної сили, викривши тим самим фальшивість мирних намірів перед усією Колегією».

Тиша, що впала над наради, була важка, повна нового, гострого розуміння масштабу небезпеки.

— Демонстрація, — прошепотіла Морана. — Провокація.

— Саме так, — сказав Данило, розум його вже гарячково розкладав нову загрозу на частини. — Вони хочуть змусити нас відповісти силою, — довести тим самим, що ми справді небезпечні, справді готуємо приховану армію, а не мирну школу.

Тесь, підводячись, обличчя його виказувало ту саму зосереджену рішучість, яку виявляв щоразу, коли справа торкалась безпосередньої безпеки гурту.

— Тоді ми не можемо дозволити собі відповісти так, як вони очікують, — сказав він. — Жодної магії, жодної сили, хай як спокусливо це не було б у момент прямої провокації.

Данило кивнув, погоджуючись із цією логікою, — і холодний, вивірений розум, попри тривогу, вже почав шукати альтернативний шлях реагування, здатний зберегти мирну репутацію школи, не поступаючись водночас реальній фізичній небезпеці, яку становив загін озброєних, рішучих вояків.

— Три дні, — сказав він. — Нам треба підготуватись ретельно, але не так, як готувались би до бою. Ми маємо продемонструвати саме те, чим є насправді, — не приховану загрозу, а відкриту, чесну спільноту, готову зустріти будь-яку провокацію з гідністю, а не страхом.

Аврен, обмірковуючи це, тихо промовив:

— Можливо, варто негайно повідомити магістру й Октавію. Якщо офіційні представники Колегії стануть свідками цієї «демонстрації», — це може виявитись найкращим доказом того, хто справді порушує мир, а хто його захищає.

Данило кивнув, відчуваючи, як план поступово набуває конкретної, цілісної форми.

— Так, — сказав він. — Октавіє, — він на мить замовк, усвідомлюючи, що вона фізично відсутня, — надішлемо їй термінове повідомлення негайно, просячи прибути особисто, якщо можливо, разом із будь-якими офіційними свідками, здатними підтвердити правдивість того, що станеться тут за три дні.