Розділ 30. Угода

Магістра чекала на них у тому самому заїзді, коли Данило й Морана повернулись до Броварні три дні по тому, — і, побачивши їх живими, неушкодженими, підвелась із тим самим полегшенням, яке Данило бачив на власному обличчі щоразу, коли хтось дорогий повертався з небезпеки цілим.

Заїзд зустрів їх тією самою тихою, скромною атмосферою, яку Данило пам’ятав із першої зустрічі, — той самий стіл, ті самі стільці, той самий м’який, вечірній прихисток від зовнішнього світу, що тремтів між війною й миром цих останніх, напружених днів. Магістра, помітивши, наскільки виснаженими вони виглядають після поспішної дороги, одразу наказала принести їжу й теплий чай, перш ніж дозволила собі перейти до найважливіших питань.

— Твої люди? — спитала вона одразу, перш ніж будь-яке офіційне вітання.

— Живі, — сказав Данило. — Табір довелось перенести, але жодних втрат. Ваш наказ дістався вчасно.

Магістра видихнула, важко, з тим самим полегшенням, яке важко було приховати за звичною, офіційною стриманістю.

— Сельд, — сказала вона, і в голосі її забриніла та сама холодна, невдоволена нотка, — діяв без мого прямого наказу, на власний розсуд, ґрунтуючись на застарілих інструкціях щодо загального полювання. Я вже надіслала йому офіційний догана й наказ негайно припинити будь-які самостійні операції до подальших розпоряджень.

Данило кивнув, відчуваючи, як складна суміш полегшення й тривоги за долю Сельда, якого він, попри все, не міг вважати простим ворогом, ворушиться всередині нього.

— Що з ним буде? — спитав він.

Магістра довго думала над цією відповіддю.

— Не знаю точно, — визнала вона чесно. — Тридцять років бездоганної служби важать багато, навіть попри цю останню, самовільну помилку. Найпевніше, він отримає суворе попередження, можливо, тимчасове відсторонення від безпосереднього командування, доки нова політика не буде остаточно затверджена.

Морана, слухаючи це, тихо промовила:

— Він діяв, вважаючи, що захищає інтереси Колегії так, як розумів їх усе своє життя. Можливо, він заслуговує на розуміння, а не тільки покарання.

Магістра кивнула, обмірковуючи ці слова з тією самою зваженою ретельністю, з якою обмірковувала б будь-яке інше складне кадрове рішення.

— Я враховую це, — сказала вона. — Але, Даниле, Морано, — зрозумійте й мою позицію. Якщо я хочу, щоб нова політика мала реальну вагу, я не можу дозволити відкрите порушення наказів лишатись безкарним, хай які добрі наміри стояли за ним.

Данило кивнув, розуміючи цю логіку, попри власне бажання захистити людину, чия складна, суперечлива людяність за останні місяці стала для нього чимось більшим за просто образ ворога.

Вони сіли за той самий стіл, де почалась їхня перша розмова кілька днів тому, — і магістра, дістаючи чистий аркуш паперу, почала записувати остаточні умови угоди, тепер уже офіційно, ретельно сформульовано, готово до підпису обох сторін.

«Перше, — писала вона, читаючи вголос кожен пункт, — офіційне визнання школи, заснованої Данилом, під назвою “Школа Розуміння”, здатної навчати новачків структурованого, поступового методу наближення до глибшого розуміння магії, під частковим наглядом призначеного представника Колегії, але не під її прямим адміністративним контролем.

Друге — обмін знаннями. Данило й призначені ним викладачі діляться методом навчання з Колегією. Колегія, у відповідь, ділиться архівними записами про історичні випадки магічних падінь, доступними для дослідження й включення в навчальну програму школи.

Третє — тимчасове перемир’я, що охоплює Данила особисто та всіх, кого він визнає прямими союзниками в цій справі, дійсне протягом одного року, з можливістю продовження чи переходу в постійний статус, залежно від результатів цього випробувального періоду».

Данило слухав це, відчуваючи, як тепла, вистраждана надія наповнює груди з кожним прочитаним пунктом, — умови, значно кращі, значно конкретніші за все, на що він смів сподіватись, вирушаючи в цю небезпечну подорож багато днів тому.

— Є ще одне питання, — сказав він, коли магістра закінчила читати. — Аврен. Його статус лишається невизначеним у цій угоді.

Магістра довго думала над цим питанням.

— Формально, — сказала вона, — Аврен усе ще вважається втікачем, засудженим за приховування державної зради багато років тому. Я не можу скасувати це звинувачення одноосібно, — воно вимагає розгляду вищого трибуналу Колегії.

Данило відчув, як тривога знову стискає груди.

— Але, — продовжила магістра, — я можу включити його в перелік тих, на кого поширюється тимчасове перемир’я, разом із тобою особисто. Це не повне помилування, але це захист від негайного переслідування, доки ми не знайдемо спосіб вирішити його справу остаточно, можливо, через той самий процес перегляду, який ми плануємо для тебе.

Данило кивнув, приймаючи компроміс, хай недосконалий, але реальний.

— Дякую, — сказав він. — Це більше, ніж я міг сподіватись рік тому, коли починав цю боротьбу.

Магістра підсунула документ ближче, простягаючи перо.

— Тоді підпишемо це, — сказала вона. — Не як остаточне рішення всіх проблем між нами, а як перший, конкретний крок до чогось кращого за нескінченну війну.