Розділ 14. Останні узгодження

Місце для зустрічі з Октавією цього разу обрали ближче до застави, ніж будь-коли раніше, — невеликий закинутий хутір за день дороги від русла, досить далеко від головних шляхів, щоб уникнути випадкових очей, досить близько, щоб не гаяти зайвого часу на переходи, коли кожна година тепер важила більше, ніж будь-коли за весь цей довгий рік.

Хутір стояв покинутим уже, певно, не один рік, — стріха прогнила місцями, вікна давно втратили шибки, а бур’яни заполонили те, що колись, певно, було доглянутим городом. Але стіни ще трималися міцно, даючи бодай якийсь прихисток від холодного, пронизливого вітру, що посилювався з кожним днем наближення справжньої зими.

Данило прийшов туди з Мораною й Тесем, лишивши решту гурту готуватись до фінальної частини операції в прихованому таборі неподалік русла, — і, чекаючи на порозі старої, напівзруйнованої хати, відчував, як тривога останніх тижнів досягла нового, гострішого піку.

Октавія прийшла точно за домовленим часом, обличчя її виказувало ту саму суміш зосередженості й тривоги, яку Данило навчився розпізнавати за місяці листування.

— У мене нові новини, — сказала вона без зайвих вступів, щойно двері за нею зачинились. — Не найкращі.

Данило відчув, як усередині нього холоне все.

— Кажи, — сказав він.

— Дату переведення перенесли, — сказала Октавія. — Не на місяць, як спершу планувалось. На тиждень. Хтось у столиці вирішив, що затримка невиправдана, — можливо, через зростаючу тривогу щодо явищ, подібних до твого, які, за чутками, почали з’являтись в інших регіонах королівства.

Тиша, що впала над старою хатою, була важка, повна нового, термінового жаху.

— Тиждень, — прошепотіла Морана. — У нас лишається тиждень, а не два.

— Точніше, — сказала Октавія, — п’ять днів. Конвой вирушає післязавтра вранці.

Данило довго мовчав, обмірковуючи цю новину з тією самою холодною, вивіреною ретельністю, з якою обмірковував би будь-яку іншу раптову зміну плану, — і холодний, вивірений розум, попри жах, уже почав перераховувати кожну деталь операції, шукаючи, чи справді стислий термін здатен зруйнувати ретельно вибудований план.

— П’ять днів до вирушення, — сказав він нарешті. — Три дні дороги до русла. Це означає, що зупинка конвою відбудеться точно тоді, коли ми й планували бути на місці. Стислий термін небезпечний, але не фатальний.

Тесь, що слухав це мовчки, тихо додав:

— А чи змінилось щось у самій охороні? Ти згадувала можливість посилення саме на цій ділянці маршруту.

Октавія кивнула, обличчя її стало ще серйознішим.

— Так, — сказала вона. — Сельд наказав подвоїти охорону біля кожної зупинки, включно з тією, де відбудеться перезарядка кристала. Крім того, — вона на мить завагалась, добираючи слова, — я чула, що особисто Вельд супроводжуватиме конвой на цій ділянці шляху, готовий втрутитись, якщо його чуття вкаже на щось незвичне.

Данило відчув, як тягар цієї новини лягає на плечі важче за все, що він чув досі, — Вельд, чиє чуття до найтонших магічних аномалій було вигострене роками картографічної практики, особисто на місці, готовий помітити будь-яку невідповідність у самій природі того, що станеться.

— Це змінює все, — сказала Морана тихо.

— Не все, — заперечив Данило, хоча голос його бринів менш упевнено, ніж хотілося б. — Але це вимагає додаткової обережності. Якщо Вельд там, — наша конструкція має бути не просто ефективною. Вона має бути невидимою для найдосвідченішого аналітичного розуму, який ми зустрічали за весь цей рік, окрім, можливо, самої Октавії.

Він на мить замовк, обмірковуючи практичні наслідки цієї новини.

— Скажи мені все, що знаєш про те, як саме працюватиме Вельдове чуття в цій ситуації, — попросив він. — Він відчуватиме тільки саму конструкцію, чи й учасників кола, готових до дії?

Октавія довго думала над цим питанням.

— Найпевніше, він зосередиться на самому контурі ізоляції, — сказала вона. — Це його безпосередня відповідальність, підтвердження безпеки перевезення. Але якщо ваша конструкція викличе бодай найменшу невідповідність у тремтінні русла, — він відчує це майже неминуче, хай навіть не одразу зрозуміє причину.

— Тоді нам потрібна не тільки невидима конструкція, — сказав Данило повільно, — а й переконливе пояснення для будь-якої аномалії, яку він все ж помітить. Природне коливання русла, можливо, чи наближення грози, — щось, що відверне підозру від справжньої причини.

Октавія довго дивилась на нього, обмірковуючи щось, що, судячи з виразу її обличчя, муляло їй уже певний час.

— Є ще один варіант, — сказала вона нарешті. — Я могла б бути присутньою особисто, ближче до моменту дії, готова відвернути Вельдову увагу, якщо він запідозрить щось невідповідне. Не втручаючись у саму операцію напряму, а просто відволікаючи його розум запитанням чи спостереженням, достатнім, щоб виграти вам ті кілька секунд, які можуть виявитись вирішальними.

Данило довго дивився на неї, зважуючи цю пропозицію з усією обережністю, яку виробив за роки небезпечних рішень.

— Це наражає тебе на найбільший ризик з усіх, — сказав він. — Прямий контакт із Вельдом, у момент, коли він найпильніший.