Розділ 13. Сім горлянок

Вони зібрались біля русла на світанку, семеро добровольців і Морана, що мала вести їхнє коло, — Гарп, Тесь, і п’ятеро інших членів гурту, обраних за поєднанням фізичної витривалості й особистої готовності до ризику, який Данило вчора чесно описав кожному з них.

Ранкове повітря було холодне, наповнене тим самим тремтінням, яке Данило вже встиг вивчити до дрібниць за останні два дні, — і, дивлячись на семеро облич навколо, зосереджених, стривожених, але непохитних у власній рішучості, він відчував, як тягар відповідальності за кожне з цих життів лягає на плечі важче за будь-яку попередню конструкцію, яку він будував досі.

— Пам’ятайте, — сказала Морана, звертаючись до кола, — що б ви не відчули, не пручайтесь цьому. Дозвольте відчуттю пройти крізь вас, не намагаючись його стримати чи направити самостійно. Я тримаю рівновагу за всіх нас. Ваша робота — просто бути відкритими проводами, а не намагатись керувати потоком.

Вона пояснила це ще раз, повільно, ретельно, перевіряючи, чи кожен справді розуміє власну роль у цій незвичній, ще ніколи не випробуваній конструкції, — те саме терпіння, з яким вона колись навчала перших членів гурту триматись синхронного дихання, тепер застосоване до задачі, значно небезпечнішої за будь-яке попереднє групове плетиво.

Вони стали колом, узявшись за руки, на безпечній відстані від самої розколини, — достатньо близько, щоб Морана могла відчувати тремтіння сирої сили, достатньо далеко, щоб жоден із них не наражався на прямий, неопосередкований контакт, який мало не коштував Данилові життя днем раніше.

Данило стояв осторонь, тримаючи в руках знайомий, потемнілий камінь, готовий працювати з тим відгуком, який мало передати йому коло, щойно контакт розпочнеться.

— Готові? — спитала Морана, дивлячись на кожне обличчя по черзі.

Кожен кивнув, і Данило бачив, як напруження, страх, рішучість змішуються на цих обличчях у ту саму суміш почуттів, яку він сам відчував напередодні, наближаючись до русла вперше.

— Тоді почали, — сказала Морана, і коло заплющило очі воднораз, з’єднуючи не тільки руки, а й щось глибше, невидиме, ту саму синхронність дихання й наміру, яку Морана виводила роками практики.

Данило відчув перший, слабкий відгук майже одразу, — тонкий, розподілений потік, геть інакший за той хаотичний, приголомшливий удар, який отримав напередодні. Це було кероване, м’яке, майже лагідне тремтіння, яке він міг відчувати, не боячись бути поглинутим ним повністю.

— Працює, — прошепотів він, зосереджуючись глибше, дозволяючи власному чуттю торкнутись цього нового, безпечнішого потоку сили.

Він почав повільно, обережно, вибудовувати конструкцію, яку планував, — тонкий важіль, здатний на коротку мить підсилити природне тремтіння русла, достатньо, щоб компенсація, яку готував Сельд, виявилась недостатньою.

Хвилини минали, і конструкція поступово набувала форми, — складна, тонка, вимоглива до найточнішого балансу, але жива, реальна, здатна працювати.

А тоді Данило почув слабкий, приглушений стогін.

Він розплющив очі, серце його впало, коли він побачив, що Гарп, стоячи в колі, похитнувся, обличчя його зблідло до кольору попелу, тіло тремтіло сильніше за інших.

— Морано! — гукнув Данило різко. — Гарп!

Морана, попри власну зосередженість на утриманні кола, відчула це майже одночасно, розплющуючи очі, обличчя її виказувало гострий, професійний неспокій.

— Він отримує забагато, — сказала вона швидко. — Не знаю чому, — можливо, вік, можливо, щось у власній фізичній витривалості, — але потік розподілений нерівномірно, і Гарп перебирає на себе більше за інших.

Данило відчув, як холодний жах стискає груди, — той самий жах, який супроводжував би будь-яку загрозу тим, кого він любив.

— Виведи його з кола, — сказав він швидко. — Негайно.

— Не можу просто витягти його, не порушивши всієї конструкції, — сказала Морана, голос її тремтів від напруження втримувати одночасно і власну зосередженість, і швидко зростаючу тривогу. — Різкий розрив зашкодить не тільки йому, а всім, хто ще в колі.

Данило подумав швидко, гарячково перебираючи варіанти, — і зрозумів, що є тільки один спосіб діяти безпечно.

— Тоді я візьму на себе його частку, — сказав він. — Прямо зараз, поки конструкція ще тримається.

— Це небезпечно, — сказала Морана, не відриваючи зосередженого погляду від кола. — Ти вже отримав один шок учора.

— Знаю, — сказав Данило, — але я не дозволю Гарпові постраждати через мою власну помилку в розрахунку.

Він підійшов ближче до кола, простягаючи руку до Гарпового плеча, — і, зосередившись усією волею, яку тільки міг зібрати, спробував перехопити частку потоку, спрямовану на старого друга, перерозподіляючи її на власне чуття, тепер уже частково загартоване вчорашнім, болючим досвідом.

Це виявилось значно важче за будь-яку попередню спробу цього ризикованого експерименту. Він відчував, як тремтіння сили, тепер подвоєне — власна частка й Гарпова, перехоплена водночас, — тисне на межі того, що він міг витримати безпечно, і кожна секунда цього подвійного навантаження забирала більше сил, ніж будь-яка магія, яку він будував досі.

Гарп, відчувши раптове полегшення, важко видихнув, кольори поступово поверталися на його обличчя.