Розділ 11. Слід чужої обережності

Русло, яке шукали, виявилось меншим за те, яке Данило звик відчувати поблизу свого південного дому, — вузька, глибока розколина в скелі, оточена густим підліском, крізь яку дорога, найімовірніше, і справді мала проходити, судячи з утоптаної, хоч і давно не використовуваної колії, що вела прямо до броду через невеликий струмок неподалік.

Вони йшли останній день дороги обережніше, ніж будь-коли, — Тесь попереду, читаючи місцевість тим самим досвідченим оком, яким читав би будь-яку іншу небезпечну територію, решта позаду, тримаючись тіней, готові розсіятись за першої ознаки чужої присутності. Повітря тут пахло інакше, ніж у знайомих Данилові краях, — гострішим, вологішим, з тим особливим, металевим присмаком, який завжди супроводжував близькість справжнього джерела сили.

— Ось воно, — сказав Тесь тихо, зупиняючись на узліссі, звідки відкривався краєвид на всю ділянку. — Точно там, де вказувала карта Октавії.

Данило довго вивчав місцевість, тим самим гострим, аналітичним поглядом, яким вивчав би будь-яку незнайому конструкцію, — дорогу, брід, розколину скелі, з якої виривалось тремтливе марево сирої сили, підлісок, що міг би приховати засідку з обох боків.

— Гарне місце для зупинки конвою, — сказав він нарешті. — Достатньо відкрите, щоб охорона почувалась у безпеці, достатньо близьке до русла, щоб забезпечити швидке підживлення. Але й гарне місце для нашого плану, якщо ми зможемо використати той самий підлісок, який дає їм відчуття безпеки.

Вони підійшли ближче, обережно, тримаючись тіней, — і саме тоді, коли Данило вже готувався почати детальніший огляд, Тесь раптом зупинився, піднявши руку, показуючи мовчазний сигнал зупинки.

— Що там? — прошепотіла Морана, наближаючись.

Тесь присів навпочіпки, вивчаючи землю уважно, тим самим методом, яким навчився читати сліди за роки практики.

— Сліди, — сказав він тихо. — Свіжі. Не більше тижня. Кілька людей, судячи з відбитків, — і не селяни, судячи з взуття.

Данило відчув, як усередині нього холоне все, — те саме тривожне передчуття, яке не полишало його останні тижні, тепер підтверджене конкретним, фізичним доказом.

Він заплющив очі, простягаючи чуття туди, де щойно вказав Тесь, шукаючи не фізичний слід, а той самий, тонший, майже невловимий відгук, який завжди супроводжував присутність магічної активності.

Він знайшов його швидко — тремтливе, майже згасле відлуння, схоже на те, яке лишав по собі Вельдів маячок, тільки застосований не для позначення, а для вимірювання, — обережне, ретельне дослідження самого русла, того самого типу, який провів би досвідчений картограф, перевіряючи, наскільки саме джерело сили здатне вплинути на роботу магічної конструкції поблизу.

Він придивився до цього відлуння уважніше, розкладаючи його на частини так само методично, як розкладав би будь-яку іншу конструкцію. Слід ніс у собі не одну спробу дослідження, а кілька, розташованих по колу навколо самої розколини, — ознака ретельної, систематичної роботи, а не поспішної, одноразової перевірки. Хтось стояв тут довго, вимірюючи інтенсивність тремтіння сили з різних точок, шукаючи, певно, оптимальне місце для розташування захисного контуру, здатного компенсувати вплив русла на перевезений кристал.

— Вельд, — прошепотів він, розплющуючи очі. — Або хтось, навчений так само добре. Вони вже були тут, вивчаючи русло, оцінюючи його вплив на перезарядку кристала.

Морана відчула, як тривога стискає груди.

— Це означає, що вони знають про вразливість тут так само добре, як ми, — сказала вона.

— Гірше, — сказав Данило. — Це означає, що вони, найпевніше, уже готують спосіб компенсувати цю вразливість, — можливо, додатковий захист, можливо, посилену охорону саме в цей момент подорожі.

Гарп, що підійшов слідом, оглядаючи місцевість своїм досвідченим, практичним поглядом, тихо промовив:

— Якщо вони знають, приблудо, можливо, весь наш план треба переглянути з нуля.

Данило довго мовчав, обмірковуючи цю можливість, — і холодний, вивірений розум, попри тривогу, уже почав шукати в цій новій інформації не тільки загрозу, а й можливість.

— Ні, — сказав він нарешті. — Не з нуля. Але, можливо, ми маємо переосмислити, що саме означає ця вразливість. Якщо вони готують компенсацію, — вони, найпевніше, зосередять цю компенсацію на очевидному: посиленому захисті контуру, більшій кількості вартових біля возу самого. Але є дещо, чого вони, ймовірно, не передбачать.

— Що саме? — спитала Морана.

— Саме русло, — сказав Данило, показуючи рукою на розколину, з якої виривалось тремтливе марево сили. — Вони думають про русло як про перешкоду для власної конструкції, щось, що треба компенсувати, обійти, нейтралізувати. Але вони не думають про русло як про інструмент, який могли б використати ми самі.

Тесь примружився, обмірковуючи цю думку.

— Ти хочеш скористатись самим джерелом сили? — спитав він. — Як саме?

Данило довго думав над цим, розкладаючи ідею, що щойно народжувалась, на частини, тим самим методом, яким розкладав би будь-яку іншу нову конструкцію.

— Якщо контур ізоляції чутливий до близькості русла настільки, що вимагає ретельної компенсації, — сказав він повільно, — можливо, я зможу підсилити цю чутливість у критичний момент, замість того щоб покладатись тільки на природну слабину. Не атакувати контур напряму, а зробити саме русло активнішим на коротку мить, достатню, щоб компенсація, яку вони готують, виявилась недостатньою.