Розділ 10. Ціна союзу

Лист, який Данило написав тієї ночі, був найважчим із усіх, що він адресував Октавії досі, — не через складність слів, а через вагу питання, яке він ставив, знаючи, що відповідь могла коштувати їй усього, чим вона була в стінах Колегії.

Він довго сидів над чистим аркушем, перш ніж почати писати, обмірковуючи, чи має право просити настільки багато від людини, яку зустрічав особисто лише раз, чиї справжні мотиви, попри всю здавалося б щирість листування, він досі не міг перевірити до кінця. Але щоразу, коли рука тягнулась відкласти перо, думка про Аврена, про місяць, що спливав невблаганно, про людину, яка пожертвувала власною свободою заради нього, поверталась, змушуючи продовжувати.

«Я прошу забагато, — писав він, — і знаю це. Але якщо ти справді хочеш довести, що прийшла зрозуміти, а не тільки спостерігати, — мені потрібна не тільки твоя інформація. Мені потрібна твоя присутність, твоя майстерність, твоя готовність ризикнути власним становищем заради людини, чию долю ти можеш змінити на краще. Я не ображусь, якщо ти відмовишся. Але я маю знати, наскільки далеко сягає твоя обіцянка допомогти».

Відповідь прийшла швидше, ніж будь-яка попередня, — усього за день, ніби Октавія чекала на це прохання, готова відповісти негайно, щойно воно прозвучить.

«Я погоджуюсь, — писала вона просто, без прикрас, без манівців. — Але дозволь мені бути чесною щодо того, чого це коштуватиме мені особисто, щоб ти розумів повну вагу цього рішення так само, як розумію її я.

Магістра довіряє мені звіти про твою природу, про можливість вивчення явища, яке ти представляєш. Якщо я допоможу тобі врятувати в’язня, якого сама Колегія готує до переведення й вивчення, — це не буде помилкою чи недбалістю. Це буде зрадою в найчистішому сенсі цього слова.

Мені доведеться фальшувати власні звіти, приховувати правду про власне місцеперебування в ці дні, вигадувати причини для відсутності, які витримають перевірку, якщо хтось запитає. Якщо мене викриють, — я втрачу не тільки становище. Я, найпевніше, втрачу свободу, а можливо, і життя, залежно від того, наскільки милосердною виявиться магістра до зради довіреної особи.

Я готова на цей ризик. Не тому, що вважаю Аврена невинним у тому сенсі, у якому Колегія вважає провину, — я не знаю його особисто, не можу судити про це. А тому, що я вірю в те, що бачила, розмовляючи з тобою, — у метод, який навчає людей думати, а не боятись. Якщо порятунок однієї людини допоможе цьому методу вижити довше, дати більше плодів, — я вважаю цю ціну виправданою для себе особисто, хай яка вона висока».

Данило довго сидів мовчки, тримаючи листа, відчуваючи, як тягар щойно прочитаного лягає на плечі важче за будь-яке попереднє рішення цього довгого, виснажливого тижня.

— Вона справді готова на це, — прошепотів він, більше собі, ніж комусь іншому.

Морана, що сиділа поруч, узяла листа, перечитуючи його повільно, з тим самим зосередженим, оцінювальним виразом, з яким читала завжди найважливіші документи їхньої спільної боротьби.

— Це або найщиріше зізнання, яке я коли-небудь бачила, — сказала вона нарешті, — або найвитонченіша спроба маніпуляції, яку я можу собі уявити.

— Я схиляюсь до першого, — сказав Данило. — Ніхто, навіть найвитонченіший маніпулятор, не ризикував би зізнаватись у настільки конкретній, перевірюваній загрозі, якщо не мав наміру дотримати слова. Якщо вона бреше, ми викриємо це достатньо швидко, коли настане час діяти разом, — а тоді вона втратить усе, заради чого нібито грала цю гру, без жодної реальної вигоди для себе.

Тесь, що слухав цю розмову мовчки, кивнув повільно.

— Логічно, — визнав він. — Але це не означає, що ми маємо довіряти їй сліпо. Довіра, здобута поступово, ще не є довірою, здобутою повністю.

— Згоден, — сказав Данило. — Ми довіримо їй частину плану, не весь. Достатньо, щоб вона могла бути корисною, недостатньо, щоб зрада, якщо вона все ж станеться, зруйнувала все воднораз.

Наступного ранку гурт вирушив у дорогу — не весь, а тісне коло тих, хто мав узяти безпосередню участь у розвідці й підготовці операції: Данило, Морана, Тесь, Гарп, і четверо найдосвідченіших членів гурту, обраних жеребом із-поміж тих, хто зголосився добровільно.

Дорога до русла, де мала статись зупинка конвою, забрала більше тижня — обережного, ретельного просування, з частими зупинками для перевірки, чи не помітили їх чужі очі, чи не лишили вони по собі слід, здатний привабити зайву увагу.

Вони йшли манівцями, уникаючи великих шляхів, тримаючись лісових стежок і рідко відвіданих ущелин, — і з кожним новим днем дороги Данило відчував, як звичне, знайоме напруження мандрівки поступово стає чимось глибшим, майже медитативним, тим самим станом зосередженої готовності, який завжди приходив перед найважливішими випробуваннями. Восьмеро подорожніх, кожен зі своєю роллю в майбутній операції, рухались тепер злагоджено, майже безшумно, — доказ місяців спільної практики, яка перетворила колишніх утікачів на щось значно ближче до справжнього, дисциплінованого товариства.

— Розкажи мені більше про план, — попросила Морана одного вечора, коли вони отаборились на нічліг у прихованій ущелині, за два дні шляху до мети. — Ти казав про конструкцію з кількох шарів. Я досі не бачу повної картини.

Данило сів ближче до вогнища, беручи в руки кілька дрібних камінців, які використовував завжди для демонстрації нових ідей.