Розділ 8. В’язень і вчитель

Сельд спускався тими самими сходами, якими спускався вже сотні разів за минулий рік, углиб застави, до тісної, добре охоронюваної кімнати, де тримали найціннішого в’язня Колегії, — і щоразу, торкаючись холодного каменя перил, відчував ту саму, дивну суміш обов’язку й невисловленого болю, яка ніколи не залишала його повністю, хай скільки разів він переконував себе, що це просто робота.

Ці сходи вели глибше за звичайні підземелля застави, до крила, збудованого спеціально для утримання найнебезпечніших в’язнів Колегії, — тих, чия сила чи знання вимагали не просто мурів, а справжньої, ретельно вивіреної магічної ізоляції. Аврена тримали не в простій камері з ґратами, а в приміщенні, обгородженому тонким, майже невидимим контуром, вплетеним у самі стіни, — конструкцією, яка не забирала силу в’язня повністю, як робила б печать на грудях звичайного раба, а радше приглушувала її, розсіюючи будь-яку спробу зібрати достатньо сирої стихії для серйозного заклинання. Це коштувало Колегії значних ресурсів на утримання — контур вимагав постійного підживлення від невеликого, спеціально виділеного кристала, — але жоден інший спосіб не міг гарантувати безпеку, коли йшлося про магістра рівня Аврена.

Аврен сидів на своєму звичному місці, коло вузького, заґратованого вікна, з якого відкривався краєвид тільки на глухий внутрішній двір, — старий, худий, але не зламаний, з тим самим спокійним, майже безтурботним виразом, який дратував Сельда більше за будь-який опір чи благання, які він бачив від інших в’язнів за тридцять років служби.

— Знову ти, — сказав Аврен, не підводячи очей від книги, яку йому дозволяли читати як єдину поблажку в цьому суворому, обмеженому існуванні. — Наближається щось важливе, судячи з твого кроку. Ти завжди ходиш швидше, коли маєш новини, які тобі самому не подобаються.

Сельд довго стояв біля дверей камери, обмірковуючи, як саме почати цю розмову, — і зрештою, зітхнувши, увійшов, сідаючи на єдиний вільний стілець.

— Тебе переводять, — сказав він прямо, не бачачи сенсу в манівцях із людиною, яка знала його краще за будь-кого живого. — До північної вежі. Столиця вирішила, що твоя цінність вимагає глибшого, ретельнішого вивчення, ніж я можу забезпечити тут.

Аврен нарешті підвів очі, і в них, попри вік, попри рік ув’язнення, світилось те саме гостре, незламне зацікавлення, яке Сельд пам’ятав із днів, коли сам був молодим, амбітним учнем, а не втомленим дізнавачем, обтяженим тридцятьма роками служби.

— Північна вежа, — повторив старий магістр повільно, смакуючи слова. — Отже, магістра нарешті вирішила вивчати явище безпосередньо, а не тільки ловити його носіїв.

— Ти знав про це можливо? — спитав Сельд, здивований спокоєм, з яким Аврен прийняв новину.

— Підозрював, — сказав Аврен. — Колегія завжди боялась того, чого не могла контролювати повністю. Рано чи пізно страх поступається місцем цікавості, — так само, як поступився в тобі самому, Сельде, багато місяців тому, коли ти вперше приклав читало до горла хлопчика, якого сам виховав, не знаючи ще, ким він стане.

Сельд відчув, як старе, знайоме роздратування ворухнулось усередині нього, — те саме, яке завжди приходило, коли Аврен, попри повну беззахисність свого становища, знаходив спосіб перевернути розмову, зробивши її не про власну долю, а про приховані сумніви самого дізнавача.

— Не намагайся відволікти мене філософією, — сказав Сельд різко. — Я прийшов повідомити факт, не обговорювати мої мотиви.

— А я слухаю факт, — сказав Аврен спокійно. — Просто розмірковую вголос, як завжди робив, навчаючи тебе тридцять років тому. Стара звичка, яку роки ув’язнення не змогли викоренити повністю.

Сельд довго мовчав, дивлячись на старого вчителя, — і в цій мовчанці, як завжди, боролись водночас професійний обов’язок і те глибше, складніше почуття, яке він ніколи не наважувався назвати вголос навіть перед самим собою.

— Коли? — спитав нарешті Аврен, повертаючись до практичного питання.

— Протягом місяця, — сказав Сельд. — Точна дата залежить від готовності конвою й погодних умов на північному шляху.

Аврен кивнув, обмірковуючи почуте з тією самою спокійною зваженістю, з якою обмірковував би будь-яке інше питання, не пов’язане з власною долею напряму.

— Ти хвилюєшся, — сказав він раптом, дивлячись на Сельда прямо. — Не за мене. За те, що станеться, коли моя присутність тут, під твоїм наглядом, більше не даватиме тобі приводу тримати ниточку до єдиної людини, яка й досі бачить у тобі не просто дізнавача Колегії.

Сельд відчув, як усередині нього щось стиснулось, гостро, болісно, — визнання правди, яку він сам ніколи не наважувався сформулювати так прямо.

— Ти завжди бачив забагато, — сказав він тихо, майже пошепки.

— Це моя робота, — сказав Аврен з легкою, гіркою усмішкою. — Була роботою. Тепер — просто звичка старої людини, яка провела забагато років, вивчаючи, як думають інші, замість того, щоб просто жити власним життям.

Вони сиділи так довго, у тиші, порушуваній тільки далеким, приглушеним шумом застави за товстими стінами камери, — і Сельд, дивлячись на людину, яка колись навчила його всього, що він знав про читання конструкцій, про терпіння, про глибину людської природи, відчував, як тридцять років холодної, вивіреної дисципліни борються з чимось значно давнішим, значно людянішим, чого він ніколи не дозволяв собі відчувати повністю на службі.

— Я міг би просити столицю лишити тебе тут, — сказав він раптом, здивований власними словами. — Аргументувати, що переведення ризиковане, що твоя цінність краще збережеться під моїм наглядом, ніж під час небезпечної подорожі на північ.

Аврен довго дивився на нього, і в очах старого магістра промайнуло щось, чого Сельд не бачив там уже давно, — щире, глибоке зворушення.

— Не роби цього, — сказав Аврен тихо. — Не тому, що не цінує твою пропозицію. А тому, що якщо магістра вирішила вивчати це явище глибше, — можливо, настав час, коли правда про нього має вийти на поверхню, хай яку ціну доведеться заплатити особисто мені. Приблуда заслуговує на світ, де знання не ховають століттями заради збереження влади небагатьох. Якщо моє переведення допоможе наблизити цей світ бодай на крок, — я готовий заплатити цю ціну.