Розділ 5. Умови зустрічі

Тесь розклав на столі старого млина нашкрябану вугіллям карту околиць, позначену дрібними, впізнаваними тільки йому символами, — кожен хрестик, кожна лінія позначали щось конкретне: безпечний підхід, можливу засідку, шлях відступу, розрахований до останнього кроку.

Він працював над цією картою два дні поспіль, обходячи околиці особисто, перевіряючи кожну стежку, кожен пагорб, кожен закуток, де могла б ховатись небезпека, — тим самим ретельним, невтомним методом, яким завжди готувався до найважливіших випробувань. Данило дивився на нього тепер, схиленого над картою, і бачив не того тонкого, наляканого хлопця, якого зустрів колись у Домі Ревена, а зрілого, впевненого чоловіка, чия обережність народжувалась не зі страху, а з глибокого, вистражданого досвіду.

— Ось тут, — сказав він, показуючи на невелику галявину серед пагорбів, за годину ходу від села, оточену з трьох боків густим лісом, а з четвертого — крутим схилом, який важко подолати непомітно. — Відкритий простір у центрі, достатньо, щоб бачити будь-кого, хто наближається. Три напрямки для нашого відступу, жоден із них не проглядається з галявини. І ось тут, — він показав на невелике підвищення осторонь, — місце, звідки хтось із нас може спостерігати здалеку, непомітно, готовий діяти, якщо щось піде не так.

Данило схилився над картою, вивчаючи кожну деталь із тією самою ретельністю, з якою вивчав би будь-яку іншу тактичну задачу.

— Хто буде тим спостерігачем? — спитав він.

— Гарп, — сказав Тесь. — Він наполіг сам, коли почув про наш план. Каже, що надто старий, аби ризикувати прямою зустріччю, але не надто старий, щоб тримати лук напоготові, якщо доведеться.

Морана, що сиділа неподалік, тихо додала:

— А сигнали?

— Три, — сказав Тесь. — Один — усе гаразд, продовжуйте розмову. Другий — насторога, будьте готові тікати. Третій — негайна небезпека, дійте зараз, без вагань. Кожен позначений іншим звуком пташиного крику, тим самим методом, яким ми користувались завжди.

Данило кивнув, відчуваючи, як тривога останніх днів поступово перетворюється на щось конкретне, з чим можна працювати, — знайомий, майже заспокійливий процес перетворення страху на план.

— А захист печаті? — спитала Морана, дивлячись на нього уважно. — Ти готовий? Чи конструкція, яку ти будував останні дні, витримає, якщо доведеться?

Данило довго мовчав, обмірковуючи чесну відповідь на це питання.

— Не повністю, — визнав він нарешті. — Нова версія, яка реагує на джерела сили природним відгуком, а не порожнечею, — вона працює, але нестабільно. Тримається хвилини, не години, перш ніж вимагає нового, ретельного налаштування. Якщо зустріч триватиме довго, особливо якщо поблизу опиниться джерело сили, — я не можу гарантувати, що захист протримається до кінця.

— Тоді навіщо взагалі покладатись на нього? — спитав Тесь.

— Тому що навіть недосконалий захист краще за жодного, — сказав Данило. — І тому що Октавія вже знає про мою природу. Приховувати її від неї немає сенсу. Захист печаті потрібен не для того, щоб обдурити її, а для того, щоб не дати їй чи будь-кому іншому, хто міг би спостерігати здалеку, зрозуміти повну глибину того, чим я став.

Морана кивнула, приймаючи це пояснення, а тоді, повільно, заговорила про щось інше, що муляло їй, судячи з виразу обличчя, ще з учорашнього вечора.

— Є ще одне питання, — сказала вона. — Як ми переконаємось, що вона справді прийде сама, без прихованої допомоги? Лист обіцяє це, але слова легко писати, важче — перевірити.

Данило довго думав над цим, а тоді, повільно, дістав із кишені знайомий, потемнілий камінь.

— Я можу спробувати відчути її наближення заздалегідь, — сказав він. — Не так виразно, як вона відчуває мене, — моя чутливість не настільки вигострена, — але, можливо, достатньо, щоб помітити, чи справді вона сама, чи веде за собою когось іще.

Він саме збирався пояснити деталі цього плану, коли двері млина відчинились різко, впускаючи Остапа, чиє обличчя виказувало ту саму тривогу, яку Данило навчився розпізнавати миттю за роки спільної небезпеки.

— Новини з північного вузла, — сказав Остап, задихавшись від швидкого бігу. — Загін сірих. Невеликий, розвідувальний, судячи з опису, — але рухається в цьому самому напрямку, за два дні дороги звідси.

Тиша, що впала над старим млином, була важка, повна нового, тривожного питання, яке щойно виникло перед усіма.

— Збіг? — спитала Морана тихо.

— Не знаю, — сказав Данило, відчуваючи, як холодний розум, попри тривогу, уже починає розкладати цю нову інформацію так само методично, як розкладав би будь-яку іншу задачу. — Можливо, звичайне регіональне патрулювання, не пов’язане з нами взагалі. А можливо, Сельдові люди, які нарешті напали на слід, розтягнутий Октавіїним наближенням, — так само, як вона сама відчула мій слід, тканина світу могла зрадити щось і їм, хай не так виразно.

Гарп, що саме зайшов слідом за Остапом, почувши останню частину розмови, насупився.

— Якщо це Сельдові люди, — сказав він, — можливо, вони йдуть не за тобою напряму, а за тим самим слідом, який привабив Октавію. Це означало б, що вона теж лишає по собі щось на кшталт відлуння, яке досвідчений дізнавач міг би вловити.