ІНТ. БУДИНОК СІМ'Ї ХАРІНГТОН — ДЕНЬ
Хаос на місці злочину триває. Парамедики метушаться біля виходу, намагаючись заспокоїти вцілілого підлітка. У цей момент до Зеро рішучим кроком підходить детектив Ендрю.
Не питаючи дозволу, Ендрю підбирає з рук медиків куртку хлопця, яка лежала на сусідньому стільці як речовий доказ.
— Навіщо це? — здивовано й перелякано дивиться на нього Зеро, притискаючи коліна до грудей.
— Для тесту, — холодно кидає Ендрю, обмацуючи тканину на наявність слідів чи часточок.
— Якого ще тесту?
Ендрю різко схиляється над ним, його погляд стає крижаним і пронизливим:
— Питання тут задаю Я. А не ТИ. Де ти був під час вбивства?
Зеро аж здригається від такого тиску, але в його очах спалахує відчай і образа:
— Мене вкрала зграя! Людей у чорних костюмах і фіолетових масках!
Ендрю морщиться, його металевий хребет знову видає ледве чутне клацання роздратування. Він підвищує голос:
— Я що, схожий на тебе на цирк?! Я питаю, де ти був?!
— Та я не сміюся! — зривається на крик хлопець, і на його очах виступають сльози. — Мою сім'ю вбили!
— Ти розумієш, що зараз під підозрою лише ти? — відрізає Ендрю, не даючи йому розплакатись. — Єдиний вижив. Без жодної подряпини.
Зеро судорожно видихає, дивлячись детективові прямо в очі, і шепоче те, від чого в кімнаті на секунду завмирає повітря:
— Мене вкрали і приспали... Я прокинувся в клітці. Там були інші люди в масках. А поза великою кліткою... стояла людина. Чи істота. Завившшки десь два дев'ять — три з половиною метри.
Ендрю замовкає. Він дивиться на переляканого підлітка (якому всього 13 років — стільки ж, скільки було самому Ендрю, коли сталося його власне життя «до» і «після»). Історія про триметрову істоту звучить як маячня божевільного... але з огляду на те, що в тілах загиблих немає куль, а кров змита без жодного сліду, Ендрю починає розуміти: Зеро може говорити правду.