Розділ 1: Тіні згасаючого світу

Замість снігу з мертвого неба падав сірий попіл. Він товстим шаром укривав землю, ховаючи під собою все, що залишилося від рідного світу. Повітря просочилося гострим запахом диму та гару — це все, що лишили по собі вороги. Тепер ця спалена пустеля стала їхньою новою реальністю.
​Ніксар йшов попереду, мовчки ступаючи по розпеченому камінню. Його сіре хутро із ледь помітними золотистими відблисками дозволяло буквально розчинятися серед руїн. У сутінках яскраво вирізнялися лише очі — два фіолетові вогні, у яких палала люта, незламна воля.
​За ним з останніх сил тягнулася невелика група вцілілих. Поранені, брудні, виснажені до межі, але вони йшли далі. Ніхто не наважувався скаржитися, бо в цій порожнечі вони трималися лише за свого ватажка.
​— Ми все втратили, Ніксаре... — стиха прохрипів один із вовків, ледь переставляючи лапи. — Куди ми взагалі йдемо? Вони ж усе спалили.
​Ніксар зупинився. Вітер закрутив попіл біля його лап. Він повільно обернувся до зграї, і в його погляді не було ані краплі страху — тільки холодна рішучість.
​— Старого життя більше немає, — промовив Ніксар. — Але ми ще дихаємо. І ця війна для них тільки починається.
​Він кивнув у бік глибокої печери, що ховалася в скелях попереду, і першим ступив у темряву. Зграя рушила за ним.
​Усередині печери панувала густа темрява, але сюди принаймні не долітав колючий вітер і отруйний попіл. Стіни з холодного, гострого каменю надійно відгороджували їх від зовнішнього світу.
​Вовки важко опускалися на кам'яну підлогу. Шрами й свіжі рани нили від втоми, але тут можна було вперше за довгий час перевести подих. Ніксар зупинився на невеликому підвищенні вглибині, звідки добре проглядався вихід. Його фіолетові очі в пітьмі чітко бачили кожного.
​Один із поранених вовків, сховавши морду в лапи, важко зітхнув.
​— Що тепер буде, Ніксаре? Ми не зможемо вічно ховатися в цих скелях. Вони рано чи пізно знайдуть нас.
​Ніксар не відповів одразу. Він дивився назовні, де крізь вузький прохід усе ще сіявся сірий попіл. Він знав, що виживання в цьому світі вимагатиме від них набагато більшого, ніж просто втечі.
​— Ми не будемо вічно ховатися, — спокійно й твердо сказав він, обернувшись до зграї. — Перепочинемо цю ніч. А завтра почнемо збирати тих, хто вцілів. Нам потрібні нові сили, щоб вистояти. 
Настала тиха, але тривожна ніч. Позаду залишився гуркіт руйнувань і втрачений дім, а попереду — сувора невідомість. Ніксар сидів біля самого виходу з печери, пильно вдивляючись у темряву зовні, де вітер продовжував ганяти сірий попіл. Його зграя поступово затихала: стомлені довгим переходом і болем вовки збилися в купу, намагаючись зігріти одне одного.
​Він знав, що кожен із них дивиться на нього з надією. Вони втратили все, але доки він тримається на лапах — триматимуться й вони.
​Коли перші бліді, холодні відблиски світанку почали пробиватися крізь хмари попелу, Ніксар піднявся й струсив із шерсті залишки пилу. Ніч минула без зайвих тривог, але розслаблятися було не можна.
​Він обернувся до зграї, яка повільно прокидалася під тихий шепіт каміння.
​— Підйом, — тихо, але владно пролунав його голос. — Час іти. Нам потрібно знайти тих, хто вижив, перш ніж вороги знову нас наздоженуть.
​Вовки один за одним підводилися, розправляючи втомлені м'язи. У їхніх очах уже не було розгубленості — тільки холодна рішучість і готовність іти за своїм ватажком крізь будь-яку пітьму.

Дорогі читачі!

​Дякую, що зазирнули до цього ознайомлювального фрагмента нової історії «Ніксар: Попіл і біле золото»!

​Хочу одразу привернути вашу увагу: ця книга є другою паралельною сюжетною лінією. У майбутньому обидві історії обов'язково зійдуться в єдиний грандіозний сюжет, але поки що цей світ робить свої перші кроки.

​Оскільки я випускаю розділи орієнтовно 1–2 рази на місяць (або й частіше, залежно від натхнення), аби якість історії залишалася на висоті, вам, можливо, не захочеться довго чекати на продовження. Тому я дуже раджу вам паралельно або попередньо ознайомитися з моєю книгою «Noctalior» (у профілі вже повністю доступні частини «Грім із Безодні» та «Ціна Порожнечі»!).

Ви можете почати читати «Ніксара» зараз, щоб зловити атмосферу, або спочатку поринути у світ «Noctalior», щоб краще зрозуміти загальний усесвіт і всі зв'язки, які чекають на нас попереду.

​Дякую, що залишаєтеся зі мною, підтримуєте мої творчі починання та чекаєте на оновлення. Приємного читання!