НЬЮ-ЙОРКСЬКА ІСТОРІЯ

  Дощ падав прямо мені на обличчя. Кожна мить для мене зараз була цінною. Я відчував, що я більше не той, ким був годину тому. Де вона? Де та дівчинка, що була тут? І чому так болить все тіло? Чому з носа тече кров? Так багато запитань, а мало відповідей і великий ризик втратити багато крові.  

  Червона калюжа розлилася по дощовому, мокрому асфальті. Біль в боку була неприємною і пекучою, мов мене хтось не один раз проткнув ножем. Я чув як їздять авто на задньому плані. Чув кроки людей, які мене не помічали, бо в Сполучених Штатах Америки лежачий, напів мертвий хлопець, це нормально. Люди, куди ви падаєте як не в прірву. Раптом почулися звуки сирен. Хлопки дверей і ніби хтось спішив до мене. Наді мною почали кружляти чоловік і жінка в лікарських костюмах. Мабуть комусь я все ж був потрібен, такий простий забіяка з району. Тут на мене поглянула вона. Її очі були в сльозах, але це були сльози радості. Чому вона так раділа? Тому що я вмру від втрати крові, чи що я живий? Я нічого такого не зробив, але ... можливо треба поринути в минуле і згадати все? Двері швидкої зачинилися, а я заснув. Мені снився чудовий сон, з якого я не хотів повертатися в наш світ.

  Це було літо. Діти каталися на велосипедах і скейтах у парках і на майданчиках, батьки прогулювалися з немовлятами і розмовляли про щось своє. Старики сиділи на лавках і годували голубів, а я йшов по вулиці у чорних штанах фірми Adidas із трьома полосами на боку і в чорній легкій кофті. На ногах у мене були мої улюблені червоні з білим кросівки, і носки білого кольору. Волосся я любив завжди зачісувати на бік, щоб виглядало пафосно. Мене описували по різному через моє обличчя. Я був схожий на молодого Леонардо ді Капріо, на початку його кар'єри, але для цього району я був простим вуличним забіякою. Я сам по собі не любив конфлікти, але коли щось подібне траплялося, я себе не стримував і починав бити все, що попаде під руку. Пам'ятаю як того тижня був у супермаркеті і до мене причепився якийсь п'яний чоловік. Почав штовхатися і обзиватися. Я довго терпів, це був навіть побитий мною мій власний рекорд, але все ж я зірвався. Я вдарив його по щелепі і він упав на землю непритомний. До речі, мені всього вісімнадцять років, до вашої уваги. Я не п'ю, не курю, але битися можу. Я вважаю це як самозахист. Проте я не можу це контролювати.

  Я йшов до тієї людини, яка б могла мені з цим допомогти, проте вона просто думаю стягує з мене по сто доларів в тиждень, за один прийом, а результат все один і той самий. Я постукав у двері і почув гавкіт собаки. Це його Пушок прокинувся. 

 - Іду іду! - почувся його голос з-за дверей. Двері відчинилися і я знову побачив його бородату мимру. 

 - Доброго дня докторе, я гадаю я вчасно?

 - Ти навіть не спізнився на хвилину. Бачу наші бесіди щось дають тобі - хотілося б і мені так само думати про те що він сказав.

 - Дають, але основу вони не міняють.

 - Заходь Пітер, зараз почнемо. Тобі чаю, чи кави?

 - Пепсі не буде?

 - Зараз погляну. Буде, тримай - холодна банка пепсі з ранку завжди приносить мені бодрість на цілий день - То що тебе турбує? Невже знову?

 - Вчора просто сидів на майданчику, як троє уродів почали перекидати смітники. Я дав зауваження, але вони мене не послухали і ще й почали в мене кидати. Я спробував забрати їх звідти, але вони почали штовхатися і один з них вдарив мене в голову кулаком. 

 - І що тоді? - мені здавалося, що для нього це було як казка на ніч. Він просто слухав і запитував, що буде далі.

 - Я сам не знаю. В мені ніби прокинулося щось і я не стримав себе. Я вдарив його в живіт, а інших кинув за ним. Але вони продовжували лізти і один з них обізвав мене психом, на що я відреагував злісно. Я ніби помер, а пробудився інший я. Я схопив його і почав бити кулаком по обличчю. Його партнери мене відтягували, але я не слухав їх.

 - Боже милий. Він хоч живий? Скільки йому років?

 - Їм усім було по сімнадцять, а він сам живий, проте с важкими травмами обличчя і зломленим ребром.

 - Я все це розповідав з жалем за свій вчинок, але не обіцяв ніколи навіть сам собі, що виправлюсь. Я знав, що цього не буде так скоро.

 - Пітер, тобі потрібно зрозуміти одне.

 - Я знаю що ви зараз скажете докторе. Що все кулаками не вирішиш. Поговори з тим, кому хочеш набити пику. Так.

 - Саме так, але я бачу, що цього замало - ого, щось новеньке на сьогодні. Він ще ніколи не казав таких слів - Тобі потрібно навчитися контролювати себе, або знайти того, хто тобі в цьому допоможе.

  Що? Що за маячня? - думав я собі. Це вперше він мені таку єресь меле. Кого я повинен знайти, контролера? Для чого? До мене на крок підійти бояться, а він ніби й цього не зауважив.  

 - Я прийшов, щоб ви мені допомогли з цим, а ви кажете шукати іншого помічника?

 - Я залишуся твоїм лікарем, але тобі потрібен друг, який буде завжди поряд і заспокоїть тебе в такий момент.

 - Що? Але де мені знайти такого дурника, який зможе не боячись мене зупинити? Та він перший в штани наробить.

 - Ти повинен знайти його. Це може бути дівчина, чи хлопець. Бажано твого віку.

 - Знаєте що, докторе - я підвівся з дивану і грізно подивився в очі цьому шахраю - Ви нічого не робите для того, щоб надати мені якусь поміч.