21. Швачка

- Мамо, ви не повірите.

- Що там в тебе, Горпино, розказуй. 

Мати Горпини побачила, що та прийшла без чаю. Значить все-таки пані вже краще.

- Як там пані, видужала?

- Та напевне.

- Це як так? Видужала, але не зовсім? – засміялась мати.

- Казала накривати стіл, хоче, щоб з нею снідали.

Мати витріщилась на Горпину. Вона якраз доварювала кашу і зачерпнула ложкою, щоб спробувати чи вже готова. Забула, що вона гаряча і взяла ложку в рот.

- От зараза!

У роті запекло. Горпина зразу побігла за стаканом води. Подала матері. Та попила і каже:

- Чудасія…Може щось розпитувати буде? Я чула, що деякі пани роблять всякі застілля для своїх слуг, щоб щось взнати…Кажеш, вона так і сказала: «Будемо снідати разом»?

- Та так. Так і сказала.

- Ось, що буває, коли немає дітей. Так би мала дітей і їй було б чим зайнятись. Та якщо то її воля, то нехай буде так, як вона каже.

Горпина з матір’ю уже розлили кашу в три тарілки. Собі взяли свої, ті, що принесли були ще з дому, а пані вибрали посріблену. Те саме зробили і з ложками і кружками. У кружки Горпина розлила молоко до каші. На стіл поставили ще яблука і теплі пиріжки, які з самого ранку для пані пекли Горпина з матір’ю. Вони тихо метушились біля столу. Раптом Горпина зупинилась, а за нею і її матір. До кімнати ввійшла пані. Вона була наряджена в смарагдову сукню, як була з вишивкою на рукавах і на спідниці. Вишивка була з білих ниток. Їй дуже личала ця сукена до темно-зелених очей. Пшеничне волосся аніяк не заплітала, тільки розчесала та й все. До кімнати вона йшла дуже задоволеною, вона думала, що, коли її побачать служниці, то будуть вражені її красою і почнуть нахвалювати. Та вони нічого не сказали. Та й ніякого здивування на їх лиці Аня не помітила. Вона, звісно, не очікувала такої мовчанки на її появу. Та раптом матір Горпини сказала:

- Доброго ранку, пані. Уже все готово, запрошуємо вас до столу.

«І це все?» - подумала собі Аня. 

Коли вона побачила стіл то була враженою, як все акуратно розставлено. Запах каші тільки збільшив апетит. Давненько вона не їла, а тут справжній бенкет. Вона сіла за стіл і запросила сісти Горпину з матір’ю. Трохи втамувавши голод Аня сказала:

- Сьогодні я передивлялась свій одяг в шафі і вирішила, що мені не потрібно так багато. Може сьогодні зайдете до мене і щось вам та й підійде.

Горпина переглянулась з матір’ю. Тоді мати мовила:

- Ой, пані, я вже стара, не личить мені такий пишний одяг носити, а от Горпина сьогодні до вас прийде, як така ваша ласка.

Аня в  ту секунду й подумала собі: «Ну нарешті! Тепер мені не доведеться випитувати ім’я в молодшої служниці! Її звати Горпина! Горпина, Горпина, Горпина…»

- Прийдеш, Горпино? – запитала Аня.

- Як ваша ласка, пані.

Ані вже набридло, що до неї звертаються, як до якоїсь королівни. Але вона промовчала, бо вирішила, що не варто їх дивувати своїм проханням про те, що вона більше не хоче чути цього «пані».

Пані, а може б вам собі нові сукні пошити? – звернулась до Ані матір Горпини.

- А хто ж їх пошиє? Я не вмію. Хіба тільки ви. – легко усміхнулась Аня.

- Є в мене подруга одна…Марією звати. Дуже добре шиє, думаю, що і вам би змогла. – втрутилась в розмову Горпина.

- Ой, було б мені хоча б трохи веселіше. Коли вона зможе прийти?

Та бодай і сьогодні! Поки ви з Горпиною будете біля шафи з одягом клопотатись, я за той час піду до Марії, коли пустите, пані.

- Нехай буде так! – радісно відповіла Аня.

Аня встала з-за столу і подякувала за такий пишний сніданок.

- Коли зможеш, то заходь, Горпино, до кімнати, а я заким піду в бібліотеку.

Пані зникла за дверима. Мати переглянулась з Оленою і обоє зайшлись легким сміхом.

- О це так, я сподіваюсь, що цей добрий настрій у неї надовго. – почала мати.

- Якщо чесно, я її не впізнаю! 

Аня стояла за дверима і слухала цю розмову, а сама думала собі: «І як мені грати її роль, якщо мені вже не виходить?». У бібліотеці вона відчувала себе якось дуже дивно. Вона все ж знайшла книгу, яка їй припала до душі. На обкладинці були золотаві букви. Аня взяла книгу до кімнати вирішивши, що це та сама, яка їй якось допоможе.

За декілька хвилин до кімнати уже просилась Горпина. Їй подобався одяг пані, вона завжди мріяла гарно вдягатись, так, щоб всі заздрили і любувались на нею. Таку можливість вона просто не змогла пропустити. Її обличчя світилось від радості, коли вона торкалась пальцями шовкових сорочок, м’яких спідниць і різнобарвних сукенок. Для Ані це була тільки купа непотрібного мотлоху. Звісно, були речі, які вона й собі залишила. Горпина була дуже вдячною своїй пані за таку щедрість. 

- Пані, навіть не знаю як вам дякувати тепер!

- Та що ти, Горпино, це просто непотрібне лахміття.

Горпина ніби не чула слів своєї пані. Вона вийняла з кишені маленьке дзеркальце, яке ззаду було обрамлене візерунками-завитками. Та Аню більше здивувало те, що вона на ньому побачила краплі води і деревце. Ці візерунки були дуже схожі до тих, що у неї були на наручі, який їй подарував батько.