Розділ 9. Офелія

— Справді? А мені подобаються новини, які ви приносите мені! — натхненно посміхнувся Пітер, йдучи коридором поряд з граційною Мері Голд. Причому адвокатеса в цей момент виглядала так, ніби їй не вистачало таблички в руках: «Ну давай-давай, поклади свою руку мені на талію!».

— Запевняю вас, це лише початок, — підморгнула дівчина.

— Ох, благаю, я вже мрію про щасливий кінець якнайскоріше, — тяжко зітхнув дракон.

— І я вам його організую, — запевнила Мері, знову, чорт забирай, торкнувшись рукою його плеча!

Подальшої розмови я не чула, бо ці ящірки зникли в кабінеті Пітера. Однак побаченого мені вже вистачило, щоб відчути роздратування. З яким я, злісно стиснувши в руках тканину своєї блузи, попрямувала назад до дитячих кімнат.

Після тієї вчорашньої вечірньої розмови голова у мене відверто не працювала. Прокляття, мені тоді на мить навіть здалося, що він ось-ось поцілує мене! Але на щастя, обійшлося без домагань начальника до нянечки — різко випроставшись, роботодавець побажав мені добре відпочити і просто пішов. А через десять хвилин Себастьян справді приніс чашку гарячого шоколаду, який діти навіть не завадили мені випити, укутавшись у м'який плед.

І все ж, від спогадів про цей маленький епізод по спині все одно пробігали мурашки. Можливо, саме тому бажання кинути в Мері Голд цеглину раптово підскочило, наче донати Притулі після чергового великого обстрілу руснею нашої енергетичної системи.

Постаравшись трохи очистити думки від того, що однозначно було повною нерозумною ірраціональною нісенітницею, я повернулася до дитячої, де Фран гралася з Елізабет.

— Бачу, ти щось спохмурніла, — зауважила напарниця. — Кажи, хто настрій зіпсував?

— Та нічого особливого, все як завжди.

— Знову лорд Скайхай чіплявся, чи що?

— Ні-ні, нічого такого, — поспішила запевнити я. — Просто разом купа всього.

Почувши мою невиразну відповідь, подруга насупила брови, але нічого не сказала. І я вже було вирішила, що на цьому все… але несподівано ракшасі повідомила:

— До речі, Себастьян тобі тут чашку какао приніс.

— Какао? — Здивувалася я.

— Угу, он там стоїть. Начебто в тебе вчора занепад сил був, і це для профілактики.

— Дякую, зараз вип'ю, поки не охолонуло, — зосереджено простягла я.

Пройшовши до високої тумби, на яку вказала Фран, я побачила велику чашку какао. І, взявши її в руки, сіла з нею в крісло, роблячи перший ковток.

А потім мало не поперхнулася!

Тому що кориця, яка плавала на поверхні, вишикувалася в напис:

«Люба, пора починати, берися за справу!»

Майже відразу напис розлетівся на безліч крихт, щоб потім вишикуватися в новий текст, дрібніший, але він все одно добре читався. Який розчинявся, щойно я читала його, поступаючись місцем новому:

«О 17:36 Пітер Скайхай разом зі своїм адвокатом покине кабінет. Після цього у тебе буде п'ятнадцять хвилин, щоб обшукати документи на робочому столі, а також у його верхніх шухлядах. Ти маєш знайти той, у заголовку якого буде зазначено: «Під спостереженням відділку». Твоє завдання — запам'ятати перелічені там імена (їх теоретично буде не більше п'яти). Закінчивши, ти маєш повернутися в дитячі і прошепотіти імена цій спорожнілі чашці, з якої зараз доп'єш все какао, залишивши лише гущавину на дні».

Коли останні коричневі літери розчинилися і на зміну їм не прийшли нові, я остовпіла, дивлячись на напій. Думки плуталися, і розуміючи, що руки починають тремтіти, я залпом випила все какао, щоби просто не розплескати його.

Чорт-чорт-чорт! Ось це вже зовсім швидко! Можливо, я просто песимістка, але коли чашка какао наказує тобі проникнути до кабінету роботодавця, при цьому запевняє: «Ні-ні, тебе не зловлять, у мене все схоплено!», — Ти їй вірити чомусь не дуже хочеш.

Але ось погляд на годинник примарно натякнув, що часу на роздуми про те, наскільки какао заслуговує на довіру, у мене, м'яко кажучи, небагато.

Чотири з половиною хвилини до того часу, про який йшлося у посланні.

Ой не подобається мені все це! Мало того, що саме по собі прохання лякає (особливо після того, як знайшли труп співачки, про зустріч Пітера з якою я повідомила профспілку). Тільки ось вибирати мені не доводиться... якщо, звичайно, не брати до уваги перспективу розділити долю тієї Елайзи. Хіба що зірки зовсім по-особливому зійшлися, і це не має до її смерті жодного відношення!

— Фран, я відійду на кілька хвилин. Потрібно… бруд від рук відмити, — незграбно пробурмотіла я, і не дивлячись на обличчя напарниці, вийшла з дитячих, одразу прямуючи у бік кабінету. При цьому саме встигла побачити спини Пітера та Мері, що завертали до сходів, якими вони почали спускатися на нижній поверх.

Отже, де в чому чашка какао мала рацію. Тепер залишається тільки сподіватися, що й у іншому вона не збрехала.

Почекавши, поки стихнуть кроки цієї парочки, я засікла час і прослизнула до кабінету. Який, звичайно ж, виявився зачиненим! Але розуміючи, що ця відмовка профспілку не влаштує, я зосередилася і вирішила спробувати скористатися горезвісною магією, щоб її відкрити. Тому прокашлявшись, спрямувала свій перстень на замок, і зробивши нехитрий рух, чітко промовила: