Розділ 8. Where the wild roses grow

— Ну що, лиходію, настав тобі час отримати чисту дупцю, — хмикнула я, дістаючи з пачки новий підгузок. Тоді як Євгенчик, що лежав на пеленальному столику, дивився на мене з виглядом настільки серйозним, ніби зараз самотужки прораховував державний бюджет на наступний рік для затвердження Верховною Радою вже наступного тижня.

Професійно розправившись зі старим підгузком, який влучно полетів у відро для сміття, я довела дупу своєї кровиночки до ладу, і намазавши її кремчиком, вже зібралася запакувати... аж раптом не втрималася! Цей серйозний задумливий писок так і вимагав його розвеселити. Тому я, примружившись, схилилася над синком, притулилася губами до його пуза і почала різко видихати повітря з характерним звуком. Від якого малюк дзвінко зареготав!

І тут я попалася, тому що сміх Євгенчика завжди діяв на мене гірше, ніж на деяких діє літр текіли. Забувши про все на світі, я продовжила своє заняття, насолоджуючись дитячим сміхом, разом з якими синочок активно розмахував ручками та ніжками.

Аж раптом відчула ЦЕ: тонкий теплий струмок, який прицільно врізався в моє підборіддя!

— Ах ти підступний терористе, — втомлено зітхнула я, ловлячи себе на думці, що навіть у такій ситуації не можу перестати посміхатися!

Витративши наступні п'ять хвилин на те, щоб перестелити пелюшку на столику і переодягнути сина в чисте, а заразом і самій змінити кофтину, я підхопила його і віднесла в ігрову. Де успішно змінила Фран, яка, здавши зміну з Елізабет, пішла відсипатися.

Опустивши синочка на підлогу поряд з подружкою, де обоє почали гратися з вигадливими брязкальцями, я облаштувалася в кріслі навпроти, і поглядаючи за ними, взяла зі столика газету. Звичку регулярно переглядати пресу я завела собі днями — вона була дуже корисною, щоб краще зорієнтуватися в цьому світі та адаптуватися до життя в ньому. До того ж, з огляду на всю цю шпигунську гру профспілки, тримати носа за вітром не завадить. Про всяк випадок, а випадки бувають різні.

Як я вже встигла дізнатися, корінних рас, які від початку населяли цей світ, всього було п'ять.

Перші, найрідкісніші — дракони. Перевертні, здатні за бажанням приймати вигляд легендарних істот безлічі кольорів і розмірів. Що, звичайно ж, чимало їх вимотувало і навіть загрожувало помутнінням розуму, затримайся вони у формі дракона надовго. Тим не менш, серед інших корінних рас вони все одно вважалися своєрідною елітою. І мало хто з них не відповідав місцю, яке відводилося їм у расовій ієрархії. Більшість драконів були впливовими політиками, промисловцями, купцями, заможними землевласниками тощо. При цьому дракони набагато більше за інші чотири раси прив'язувалися до своїх партнерів і прагнули створити міцну сім'ю. Хоча, як відомо, ніде не без винятків, які б підтверджували правило.

Другі — фейрі. Єдина раса, що мала крила, хай ті й були надто крихкими для польотів, дозволяючи максимум ширяти на зовсім невеликі відстані. Хоча якщо вірити легендам, то їхні предки колись літали! Вони були расою, за якою закріпилася репутація творчої інтелігенції. Рідко хто з фейрі не прагнув присвятити себе якомусь із мистецтв. І хоч серед них, природно, були представники абсолютно різних рівнів обдарованості, але будь-якої, навіть найменшої нагоди проявити себе в цьому, їм виявлялося достатньо для щастя.

Треті — ельфи. Мабуть, найзарозуміліша раса, яку тільки можна собі уявити! І саме вони вважалися тут расою інтелектуалів, яка присвятила себе наукам. Нехай не всі з них, звичайно ж, були геніями, що втирали носа одночасно Енштейнові та Теслі. Але поруч із посередніми інженерами були і великі уми, які рухали науково-технічний прогрес цього світу.

Четверті — орки. Раса, левова частка представників якої були або звичайними роботягами, або низькоранговими військовими. І саме представники цієї раси становили переважну більшість серед кримінальних елементів суспільства. Доволі великі, сильні, витривалі, з низьким больовим порогом. Схильність до агресії та насильства, звичайно ж, не спостерігалася у всіх та кожного — серед них було чимало спокійних миролюбних хлопців. Тим не менш, більшість і справді могли похвалитися цими не надто приємними рисами.

І п'яті — напіврослики. Низькі, спокійні і доброзичливі трудяжки, які зазвичай не рвалисядо влади, багатства або високого становища в суспільстві. Тому найчастіше вони були тими, хто працював на посередній роботі, разом з більшістю потраплянців з інших світів. Продавці, клерки, держслужбовці, кравці, кухарі, прислуга тощо. Доброзичливі, анітрохи не зарозумілі, любителі повеселитися і зовсім неконфліктні, вони, напевно, були найприємнішими хлопцями з корінних місцевих. Саме представниками цієї раси, до речі, були майже всі слуги Пітера, яких найняли не через профспілку потраплянців. Хоча платити їм, звичайно ж, доводилося значно більше, ніж «емігрантам» з інших світів.

— О, привітик, — усміхнулася я, відірвавшись від газети, і взяла на руки Елізабет, яка підповзла до мене і почала обурено бурчати, ляскаючи долонькою по моїй нозі.

Про причину невдоволення дівчинки довго гадати не довелося — запах, що линув від її підгузка, швидко повідомив мені, що до чого. Ну так, звичайно, кому ж сподобається сидіти з повним підгузком? Воно, напевно, зовсім неприємно до попки прилипає.

— Ну, пішли, зараз ми наведемо в тебе там порядок, — підморгнула я, цмокнувши маленьку драконицю в носик.

Поглядаючи на Євгенчика, який успішно захопився грою з дитячим піаніно на п'ять великих клавіш, я поклала Елізабет на пеленальний столик і взялася за справу. І на щастя, на відміну від синочка, вихованка обійшлася без ходіння по маленькому прямо під час зміни підгузка. Хоча з лишком компенсувала це спробами перевернутися і поповзати, підкріпленими хапанням паперових рушників, присипок, крему від прілостей і взагалі всього, чого тільки дотягувалася!