Розділ 5. Слабке місце

— Ти впевнена, що все гаразд? — Перепитала Фран, погладивши мене по плечу.

— Так, йди, розважайся, — зітхнула я, подаючи Елізабет охолоджену гризульку.

— Ех… Мене тепер якось совість зовсім мучить, — зітхнула напарниця. — Мало того, що я знову на побачення йду, залишаючи тебе одну з дітьми віддуватися, так ще й тобі доведеться до кінця року роботи безвилазно сидіти тут, без права навіть спробувати розвіятися, відволіктися від підгузків і до когось придивитися. Адже Істар казав, його друг справді гарний хлопець. Заберуть за рік...

— Ну, якщо заберуть, то не моє! — Спробувала натягнуто посміхнутися я. — Напевно, так справді буде краще. У чомусь лорд Скайхай має рацію, в мене маленька дитина, і я маю думати найперше про неї, а не бігати на побачення.

— Ану швидко викинула цю нісенітницю з голови! — суворо заявила Фран, легенько постукавши по моєму лобі кісточками пальців лівої верхньої руки. — Що тобі, ховати себе, коли є дитина і попередні стосунки не склалися? Адже ти молода, вродлива, все життя попереду. І гідний чоловік це життя не зіпсує. Тим більше, ти не погоджувалась ні на що більше, крім одного вечора в кав’ярні, та ще й разом зі мною. А вже я б тебе, якби що, образити не дала, повір мені! Чи, може, ти ще того свого колишнього не забула?

— Та ні, його вдалося з голови викинути досить швидко, — замислившись, зізналася я. — А спочатку ж він був таким добрим, дбайливим, ніжним… і підозрювати щось недобре я почала вже після того, як він, коли я завагітніла, почав морочити мені голову тисяча й однією причиною, щоб не розписуватись. Аж до «вже після пологів, як я відійду-поправлюся, красиве весілля зробимо, бо яке ж то буде мені свято, якщо я буду втомленою нареченою з пузом?». Ну а після того, як цей гад зі мною порвав, гнів допоміг швидко позбутися залишків почуттів.

— Він що ж...

— Мовчки пішов, зачинивши за собою двері. І залишив мене серед передпокою одну, глибоко вагітну, заплакану. Я просто набридла йому —бачте, вічно втомилена, з розтяжками на величезному животі, ще й відмовлялася задовольняти його в ліжку через своє становище. Ну звичайно — та, інша, до якої він пішов, була не вагітною, отже й мороки з нею менше. Все, що потрібно — бути уважнішим, щоб і вона часом не залетіла.

— От лайнюк! — Прошипіла Фран.

— Не те слово, — сумно зітхнула я. — Злість та образа розпирали. Але я, витерши сльози, стиснула кулаки. Цей виродок не вартий того, щоб плакати за ним. Якоюсь мірою, коли наші стосунки закінчилися, мені на диво стало легше. Незважаючи на всі труднощі, які загрожували молодій одинокій мамі. Коли ж Євгенчик з'явився на світ, всі погані думки зникли! Я просто була щаслива. А потім мені прийшла повістка до суду.

— До суду? — Поперхнулась подруга.

— Уяви собі! — Гірко хмикнула я. — Як виявилося, постаралася нова дружина мого колишнього, яка мала свої зв'язки в податковій та в судах. Та, хто переманила до себе батька моєї дитину, вирішила перестрахуватися, щоб я раптом не почала «псувати їм життя», вимагаючи більше аліментів. Дізнавшись, що я підробляю дистанційкою і не плачу податки із зароблених копійок, ця курва організувала мені справжнє лінчування. Її стараннями на мене повісили купу всякої погані, приписавши вигадані грішки ще з минулої роботи. У мене ж не було грошей на хорошого адвоката, і в результаті я, як не намагалася борсатися, опинилася за крок від того, щоб не лише втратити квартиру, а й опіку над дитиною. Яку збиралися відправити до дитячого будинку після того, як мене, позбавивши батьківських прав, посадять! Слухання за слуханням, все йшло до того, що мій колишній зі своєю дружиною досягне бажаного. І ось час настав: у понеділок суд мав винести вирок, і я розуміла, що він буде не на мою користь. Намагаючись не плакати з останніх сил, я глибоко вдихнула і наказала собі не думати про погане хоча б кілька годин. Просто насолодитися, можливо, останньою прогулянкою з Євгенчиком, який так зворушливо спав з блакитною соскою в роті. І викотивши возика з під'їзду, підставила обличчя теплим променям ранкового літнього сонця. Ну а далі — РАЗ та інший світ, конторка з працевлаштування потраплянців, членство у профспілці та робота у лорда-дракона.

— Нічого собі, веселощі, — присвиснула ракшасі, суплячи тонкі брови. — І знаєш, з поправкою на все те, що ти пережила, лорд Скайхай подвійно засранець, що нахамив тобі на порожньому місці.

— Тим не менш, напевно я і справді трохи поспішила, вирішивши, що теоретично могла б спробувати завести нові відносини, — похитала головою я. — Краще мені ще трохи побути самій.

— Ага, ще побути самій, — пирхнула Фран. — Ще рік після розриву з колишнім. А потім ще рік, доки не отримаєш громадянство. А потім ще рік, поки трохи не станеш на ноги і не облаштуєшся надійніше у новому світі. А потім ще рік з якоїсь нової причини. І так — поки не прокинешся одного разу із розумінням того, що молодість пройшла, тобі вже пора на пенсію, дитина виросла, одружилася і з'їхала, і тільки відвідує тебе іноді, а ти — одна, і час на пошуки особистого щастя втрачено. Тому моя тобі порада: якщо в поле зору все ж таки трапиться гідний чоловік, придивись до нього, а не шукай причини, з якої тобі краще «ще трохи почекати з особистим життям».

— Як би там не було, на найближчий рік мені все одно заборонили будь-які стосунки, — відмахнулася я, намагаючись не дивитись подрузі у вічі. — Якщо порушу умови лорда Скайхая, хорошої характеристики мені не буде, і про громадянство можна забути. Принаймні на пару-трійку років точно.