Розділ 2. Вітайте няню!

Отже, я стояла в іншому світі, на порозі величезного гарного будинку, з маленькою дитиною на руках та возиком за спиною. Несміливо постукавши, насилу здолала бажання в паніці втекти, коли по той бік почулися кроки.

— Доброго дня, — спокійно й чемно промовив дворецький у витонченому чорному костюмі, з темним волоссям… і третім оком, що блимнуло в нього на лобі!

— Це… так… доброго, — заїкаючись, пробурмотіла я.

— Як я розумію, ви нова нянька? — припустив чоловік, беручи в мене з рук направленняз бюро, якє я просто дивом не впустила. А глянувши на нього, пропустив усередину, допомагаючи затягти слідом возик. — Не хвилюйтесь, у цьому будинку раді іншосвітянам. Значна частина прислуги, яка тут працює — такі самі, як і ми з вами, прибульці з інших світів. Лорд Скайхай люб'язно виставляє вакансії для членів профспілки та охоче бере потраплянців на роботу. Тому вам тут буде затишно, серед наших ви зустрінете тих, хто вас розуміє.

— Дякую, — все ще заїкаючись, кивнула я, всіма силами намагаючись не витріщатися на його третє око.

— Звіть мене Себастьяном, я тут дворецький. Ідіть за мною, я проведу вас до господаря.

Розгублено озираючись на багате оздоблення будинку, я пройшла за Себастьяном на другий поверх красивими сходами з різьбленими поручнями. При цьому Євгенчик, схоже, теж виявився зачарований красою цього місця, бо не вередував. Лише мовчки дивився на всі боки, час від часу посмоктуючи свою улюблену соску.

Сподіваюся, якщо мене приймуть сюди на роботу, а не виженуть, то скоріше пустять на кухню і дозволять приготувати йому кашки. А то поки ми чекали в бюро, грудьми я його, звичайно, підгодувала, але нормально поїсти йому вже давно пора.

Незабаром ми зупинилися перед дверима кабінету, за якими, судячи з звуків, хтось палко сперечався. І один із голосів, без сумніву, належав жінці. Але вже через хвилину двері відчинилися і ця сама дама в красивій сукні буквально вилетіла назовні, не бачачи нічого навколо себе.

— Запам'ятай: на меншу суму я не погоджуся! Інакше жодної тобі передачі повної опіки! — злобно гаркнула вона, гордо задерши ніс. І змірявши нас із Себастьяном побіжним зарозумілим поглядом, швидко попрямувала до сходів.

— Себастьяне, хто там у тебе? — Долинуло з кабінету після хвилини незручної паузи. І голос цей, як не дивно, звучав більш ніж роздратовано.

— Прибула няня, яку до нас прислало бюро за вашою вакансією, — повідомив дворецький з виглядом незворушного інтелігента. Та вже, напевно, такий би і стоячи перед торнадо оком не змигнув.

— А-а-а-а, хай заходить, — пробурмотів голос із кабінету. І я, відчуваючи недобре, невпевнено увійшла, проковтнувши слину.

Він сидів за масивним письмовим столом. Схоже, високого зросту, міцної статури та широкоплечий, одягнений у чорні штани та бордовий камзол цікавого крою. Каштанове волосся красиво пострижене, підборіддя гладко поголено. Тонкі губи зімкнуті в щільну лінію, брови насуплені, а смарагдові очі з вертикальними зіницями дивилися на мене різким поглядом, випромінюючи силу та небезпеку.

Здригнувшись, я підійшла до стільця, що стояв навпроти його столу, і опустилася на нього після короткого запрошення жестом.

…І саме в цей момент Євгенчик несподівано, зате дуже голосно зробив свою брудну справу у підгузок! При цьому щиро посміхаючись на всю свою щелепу з двома зубами.

— Отже, добрий день, — тяжко зітхнув чоловік, напружено видихаючи повітря.

— Вітаю, — нервово кивнула я, коли Себастьян, що увійшов слідом, поклав на його стіл мої документи з бюро.

— Ніна Окуненко, двадцять шість років, незаміжня, є син… ось цей хлопець, як я розумію? — Уточнив він, ще раз подивившись на Євгенчика, який саме вирішив трохи додати в підгузок з характерним звуком. — Тут вказано, що ви — одинока мати, яка працювала вдома. Скажіть, а хто ви за освітою?

— Це не має значення, — спробувала ухилитися я. — Коли дізналася, що вагітна, то вирішила покінчити з колишньою професією.

— Чому ж?

— Вона була не зовсім безпечною, — неохоче зізналася я. — Мені ж не хотілося, щоб дитина залишилася без матері, трапся зі мною щось на роботі. Коли ж його біологічний батько кинув мене незадовго до пологів, то й поготів зрозуміла: берегти себе треба максимально, бо як зі мною щось станеться — він залишиться зовсім один.

— Один? — насупився чоловік. — А як же бабуся-дідусь?

— Мої батьки загинули кілька років тому, нещасний випадок, — коротко відповіла я, скосивши погляд. — Тож без мене у Євгена справді нікого не залишилося б, і від колишньої професії було краще відмовитися.

— Сподіваюся, ця професія хоча б не була пов'язана із чимось… незаконним? — Насторожено насупився дракон, і можливо я помиляюся, але здається, моя персона у нього бурхливого захоплення поки не викликала.

— Ні-ні, що ви, — поспішила запевнити я. — Просто вона несла певні ризики для життя та здоров'я. Тому я не стала вказувати її в анкеті, щоб мене випадково на щось аналогічне тут не відправили працювати.

— Ясно, — похмуро протягнув чоловік. — Тоді перейдемо до суті. Як ви знаєте, моє ім'я — Пітер Скайхай. І зараз мені потрібна нова друга няня, бо попередню довелося звільнити через один неприємний інцидент. Працюватимете в парі з першою нянею, яка доглядає дитину від народження і чудово себе зарекомендувала. Отже, навантаження помірні і є можливість регулювати графік, домовляючись між собою — у вашу співпрацю я не лізу. Однак майте на увазі, що у разі особистих конфліктів я вважатиму за краще залишити на роботі вже перевірену няню і звільнити нову. Із цим, сподіваюся, зрозуміло?