20 Сергій

Здається вся в справа в тому, що не варто змінювати звичний режим життя. Від цього в моєму мозку оселились всілякі дурниці. Типу того, що поцілувати няньку – це гарна ідея.

Я впав на ліжко, обводячи спальню поглядом так, ніби бачив її вперше.

Мій вчинок тут, в нашому з Мариною сімейному гніздечку, здавався мені ледве не подружньою зрадою.

Я уникав зачепити поглядом тумбочку біля ліжка, звідки на мене з фотокартки дивилась усміхнена дружина. Здавалось, вона буде дивитись з осудом – поліз до іншої жінки, забувши клятви і обіцянки.

І не виправдаєш себе тим, що Крістіна спровокувала. Дівчина взагалі не поводилась так, ніби дуже мене хоче. Можливо саме це мене і чіпляло, бентежило, і тримало увагу прикутою до дівчини. З нею все не просто – трішки загаєшся, і той же Русік заморочить дівчині голову.

Я вивчав ліпнину на стелі, розуміючи, що давно час вимкнути світло і спати. Але не спалось. Розтривожена душа продукувала все нові і нові відчуття, які як калейдоскоп змінювались раз поз раз.

Провина перед дружиною. Марини вже немає кілька років, багато нахабних дівиць натякали, що годі мені добровільно берегти целібат. Зараз я хапався за цю думку, шукаючи собі якісь аргументи для схвалення власного вчинку.

Може і справді настав час переступити межу? Залишити минуле за спиною? Схоже було на крамолу. Тим більше, що ці нехай і не довгі думки викликала у мене дівчина, що була молодша від мене більш ніж на десять років.

Наступна думка геть зіпсувала мені настрій.

По-перше з якого це дива я всерйоз думаю про стосунки з нянькою? Мабуть, все ж поїздка в Черкаси погано вплинула на мою здатність мислити тверезо. Можливо кіт хворий чимось заразним, що викликає у людей розлади розумових здібностей? Сподіваюсь це тимчасово.

То жінкам притаманно при першій же зустрічі уявляти як вони вийдуть заміж, скільки дітей матимуть і якого кольору буде торт на золотому весіллі. А я чому раптом задумався про Крістіану в довготривалій перспективі?

Тим більше – хто вона і хто я? Хіба їй треба чоловік, що має трьох дітей і зовсім не тямиться на розвагах сучасної молоді? Між нами ціла прірва, і  навіть думати про якість стосунки я не повинен.

При тому, що Крісті зрештою знайде собі якогось молодого хіпсетра я взагалі розлютився.

Так я точно не засну. Вимкнувши світло я спробував очистити мозок від зайвих думок. Дивився на зорі – такий собі відволікаючий фактор.

Зорі тепер теж нагадували Крістіну. Її губи такі м’які, солодкі, з ароматом полуниці і ванілі. Хотілось знову відчути як рука заривається в її волосся,  пальці пропускають прохолодні пасма, а дівчина дивиться наївним поглядом своїх чарівних очей. А потім цілувати її так довго, щоб в голові паморочилось.

З цим я нарешті заснув.

Ранок вже сприймався мною як належне – бадьорі діти, що жували кашу, нянька з склянкою води з м’ятою, її м’яка посмішка, і кава приготована саме так як я люблю.

Виявляється, до хорошого можна звикнути дуже швидко. Особливо до того, що зранку можна милуватися красивою дівчиною. Як не рути – а Крістіна була естетично привабливою. Не гіперболізована краса, а просто грація і пластика в поєднані з невинністю, що була підкреслена світлими пасмами розпущеного волося.

Їхати з дому розхотілось.

Неочікуваний прихід Руслана роздратував. Помічник ніколи не приїздив до мене зранку без нагальної потреби. Яка така у нього потреба стало зрозуміло відразу – Русік заявився не до мене.

- Робочий день ще не почався, - привітавшись, пояснив хлопець.  – Тому, я влаштовую особисте життя.

- Крістіна зайнята, - спробував завадити я паразиту проникнути на кухню.

Від однієї думки, що ця чорнява зараза знову буде витріщатися на принади моєї няньки мене всього аж заціплювало. Та і дівчина теж нормальна – вирядилась в лосини, ніби не можна було одягнути щось пристойніше. Ну от хоча б оті штани, що  я на ній бачив кілька дів тому – широке щось зараз би личило їй куди більше.

- Так, - Руслан озирнувся на мене. – Ти, Андрійович, скажи прямо, якщо ти дівчину бережеш для себе, я ще зрозумію...

- Ні, - відхрестився я від подібних підозр. І відразу ж знайшов як на мою думку пристойне виправдання: - Але вона цінний кадр...

- Сам ти цінний кадр, - засміявся Руслан з полегшенням.  – Не заважай мені  влаштовувати особисте життя. Мене мамка давно вже на предмет онуків трясе.

- Русь. Ну які онуки? – я теж засміявся.

- З таким ж очиськами як у Крістюші, - мрійливо протягнув хлопець.  – Андрійович, у мене все серйозно щодо неї. Я може ту саму єдину зустрів...

І Руслан, пройшовши повз, защебетав до Крістіни так, що мені захотілось їх звільнити обох. Нечувано. Щоб в моєму будинку і такі непотребства. Чому вона дівчат моїх навчить?

Виправдавши своє обурення саме негативним впливом на дітей, я вирішив серйозно поговорити з нянькою ввечері.

А зараз треба було їхати в офіс, і забирати з мого дому Русіка, що занадто вільно себе почав почувати.

- Руся, - я придумав як йому помститися. – Заїдь у ветклініку, забери Барсіка, йому жити два дні ніде.

День минувся в очікуванні повернення додому. Ще б пак – мене чекала розмова з Крістіною. Я промотував  в голові наш діалог. І передчував, як нарешті позбудуся нав’язливої присутності Руслана в моєму домі.  

Ближче до вечора мені прийшла несподівана смс від Софі.

Тату, наша нянька не та за кого себе видає.

І більше ні слова. Що за фігня? Я набрав доньку негайно, але вона сказала, що це все не телефонна розмова. Говорила приглушено, ніби боялась що її почують. В душі поселилась тривога. От знав же що щось тут  нечисто. Надто молода ця Крісті, і надто все у неї добре виходить.

Я похапцем склав недоопрацьовані папери в портфель. Душу кололо розчарування – чому саме на цій дівчині моя інтуїція дала збій? Чому саме вона – не та?