19 Крісті

- Я можу показати й інші зорі, - голосом з низькими вібруючими нотами каже Сергій.

А моє серце солодко завмирає. Хіба не про таку ідеальну ситуацію я марила. Ніч, зорі, і чоловік моєї мрії.

- Це було б дуже..., - не знаходжу слів, бо Мирний проводить кінчиками пальців по моїй щоці. Дихання застрягає в грудях, повітря на горищі катастрофічно мало. Я прикусюю губу, щоб спіймати тікаючу думку. Про що ми тут говорили взагалі...

Все якось аж надто інтимно. Ця темрява, що згладжує риси обличчя Сергія, місячні промінчики на його волоссі, і дурманячий запах його парфумів, що просто зводить мене з розуму.

Треба діяти рішуче, але я не можу себе змусити поворухнутися. Мені так страшно зіпсувати мить. Здається, лише один занадто голосний видих, і все припиниться. Мирний відсахнеться від мене, як сполоханий звір.

Сергій продовжує торкатися моєї вилиці, щоки, потім його палець торкається губ. Ну, все, чого ще чекати, якщо все і так очевидно – не буде чоловік просто так мацати мої губи.

Я ледь помітно трусь нижньою губою по подушечці його пальця. Відчуття таке приємне, що у мене миттю тепліє увесь низ живота.

Сергій забирає руку, і кладе мені її на потилицю. В голові б’ється зворотній відлік до невідворотного. Три, два один... Наші губи зустрічаються, і мені дуже важко не виказувати власне нетерпіння.

Сергій цілує мене легко, ніби боячись, торкається м’якими, що неочікувано для чоловіка, губами, злегка коле щетиною, мені лоскітно і я цілую його та водночас злегка усміхаюсь.

Чую, як пальці Мирного перебирають волосся у мене на потилиці. Присуваюсь до нього ближче, відкриваючись на зустріч.

В грудях так солодко, серце гепає по ребрах, як потужний мотор, розганяє вогняну кров жилах. І все ніби покривається рожевою пеленою. Хочу цього чоловіка. На смак він ще кращий, ніж в моїх мріях. Мені тягуче млосно уявляти що ж буде далі...

Але раптом все припиняється.

- То... гм.... такий твій план? - питає Сергій моргаючи часто-часто, ніби хоче скинути пелену мани, що охопила нас обох.

Я милуюсь його обличчям, з такими правильними і водночас різкуватими рисами. Його губи знову манять мене, але слова – в них якась нестиковка з діями.

- План? – тупо перепитую я.

- Це називаються пасивне зваблення, - киває Мирний. – Тільки не кажи, що не хотіла мене звабити.

- Що? Що? – всю мою пристрасть як рукою зняло.

Я штовхаю чоловіка, не розрахувавши силу, і він падає на спину, а я підхоплююсь. Дивлюсь на нього згори вниз, відчуваючи як мені хріново. Я тут розтеклась калюжею перед ним, а він значить вважає, що це все з тонким розрахунком.

- Дуже мені треба було сидіти на горищі, і чекати поки ви до мене зійдете... підніметесь... та похрін, одним словом, самі розпустили свої плямкали, самі і винні - я переступила через шокованого Мирного. – Гарних снів бажати не буду.

Це фіаско. Чергове. Мені було так образливо, і за зруйновану мить, і за те, що Мирний вважає мене нещирою. І взагалі.

Вже в коридорі я зрозуміла, що образити чоловіка все ж було поганою  ідеєю для всієї справи. І для розслідування особливо. Ще звільнить мене. Тоді не бачити мені поваги від колег, так і будуть вважати тупою блондинкою, і даватимуть справи типу вкрадених ковпаків, чи  сварок між сусідками за межу.

А головне - кохання всього мого життя втрачене... Він мене поцілував, а я його ледве не побила.

Від жалю до себе я шморгнула носом.. Потім ще раз.

Дійшла до кімнати, розвернулась – а раптом дощ буде, а я залишила на балконі дорогущий телескоп. Ще за нього платити не вистачало.

Я понуро пішла назад.

- Крісті, - Сергій сходив на низ, і побачивши мене у підніжжя драбини активніше запрацював ногами. – Вибач... те. Я йолоп...

- Це ви мене пробачте, - не піднімаючи голови озвалась я. – Я не хотіла так сказати... У вас не плямкали... а губи...

Сексуальні, солодкі, чорт забирай губи. Які я хочу спробувати ще разок. А там нехай хоч звільняє...

- Ти що плачеш? – чоловік знову перейшов на ти. Якось він заплутався в цій субординації. Нервує? У мене з’явилась надія, що все обійдеться, і я різко задерла голову.

Сергій стояв близько до мене, і варто було мені глянути на нього, як він підхопив моє підборіддя пальцями, розтираючи краплі сліз по шкірі. – Та що ж таке, - різко видихнув, і притиснув мене до своїх грудей.

Сльози випарувались так само раптово як і з’явились.

- Клянешся, що не мала на меті підступно пролізти в моє ліжко? – кудись в волосся запитав Сергій.

Я кивнула, схрещуючи пальці за спиною. В чоловічих обіймах було так затишно і приємно. Що  я ще раз схлипнула, тепер вже від нових відчуттів.

- А у вас якісь проблеми з ліжком? – ластячись до його тіла, і відчуваючи як б’ється його серце трішки частіше ніж в нормі, запитала я.

- Жодних проблем, Крісті, - відступаючи від мене, відповів Мирний. – Йдіть спати, телескоп я прибрав.

- Так, я піду, - навіть не думаючи кудись іти погодилась я.

Сергій теж стояв, тримаючи руки стиснутими в кулаки. Ніби боявся давати їм волю. Я ще раз зазирнула йому в очі. Занадто темно, щоб зрозуміти їх вираз.

Хотілось подолати ту мізерну відстань між нами, і порушити негайно всі дані клятви. Але я лише дивилась.