16 Сергій

Річка протікала на відстані пів кілометру від нашого будинку. Та власне з горища можна було її навіть побачити в усій красі – не широке плесо, подекуди вкрите лататтям. Був тут і не дуже облаштований пляж, і кущі, в яких полюбляли засідати рибалки, бо берег там був крутіший, зате і рівень води вищий. Ну і риба була не лякана охочими до відпочинку людьми.

По мірі наближення до річки мені ставало все гірше. Ми з дружиною умисно обирали будинок поближче до околиці міста. Хотілось, щоб діти росли на природі. Марина тоді носила Ельвіру. Але невгамовна жінка сама займалась оформленням будинку, зажадала викопати басейн, і раділа що річка близько.

Того літа попрацювати на благо бізнесу мені так і не вдалось – Марина вимагала возити її на пляж. А я не міг відмовити вагітній.

Перед очима кружляли картинки з того, старого життя, де все було прекрасно, і ввижалось можна звернути гори одним порухом. Ми здавались собі всемогутніми. Тими, що можуть здійснити власними руками будь яку свою забаганку – поїхати в будь-який куточок світу, придбати будь-яку річ, народити дітей, збудувати житло, побудувати бізнес імперію. Ми були наївними, не розуміючи, що всесвіт дав нам мало часу.

Треба було насолоджуватися одне одним, а не летіти в примарній погоні за зовнішніми атрибутами успіху. Ми ж вважали, що попереду ще все життя. Відкладали поїздку на Балі – встигнемо, достатньо, що ми можемо її собі дозволити. Відкладали сумісну відпустку, скасовували сімейні вечері через якісь дріб’язкові справи…

Автомобільна аварія обірвала нашу самовпевненість, як лезо гільйотини. Треба було дякувати Всесвіту, що того дня Марина була в автомобілі сама, але я кляв його і долю. Бо без дружини мій світ став порожнім і дефективним.

Поїздка на риболовлю здавалась мені все гіршою ідеєю. Рана, яка вже встигла вкритися струпом ніби тріснула, закровила, змушуючи мене все глибше занурюватися у власні переживання. Ті емоції, що я заганяв і приховував навіть від себе, виривались на волю.

Тим часом ми проїхали знайомий пляж, де часто грали в волейбол, і Руслан припар кувався в затінку від верби.

- Ура! – заплескала в долоні Еля так гучно, що я ледве не підстрибнув.

До цього діти постійно щось бурмотіли, але я сприймав їх галас як шум на задньому фоні своїх думок. Тепер же мене так грубо вирвали з такої приємної меланхолії, що я роздратувався.

Нянька вже вистрибнула з автівки, командуючи малими як заправський генерал. Даві тицьнула сумку з припасами, Соні плед, Руслан без команди відкривав багажник, щоб дістати снасті. Підлабузник. Бабій.

І хіба Крістіна не розуміє, що такі як Руся одній жінці не належать? Він же за кожною спідницею бігає. Он і секретарші моїй голову морочив, і Олі з маркетингового відділу. З великим зусиллям поборов в собі бажання переповісти няньці всі плітки про свого помічника.

Ніби не маленька, сама розбереться. Але знову таки, якого біса вона йому усміхається в усі тридцять два, так ніби він не спінінг розчохлив, а вже спіймав вікового сома з глибин.

Це все її зовнішність – виглядає як дівчисько. От я її і сприймаю підсвідомо як дитину. Тому і хочу захистити. Звісно, а чому б ще мені закортіло зламати дорогущу вудку Руслану об голову.

От зараз Крістіна попросить Руслана одягнути наживку на крючок (всяка нормальна дівчина так робить), і я сам це зроблю! Виключно з благих намірів.

Крісті відібрала у мого помічника вудку, і критично її роздивилась.

- М-да, - сказала дівчина, притримуючи пальцями гачок. – Це хто в’язав?

- Я, - відповів, і підійшов ближче, щоб потроху відтіснити Русіка від дівчини.

- Хто так в’яже? – незадоволено стиснула губи Крісті. – Він же обірветься при першій покльовці! Ось, гляньте, – вона демонстративно сильно смикнула, і проклятий гачок залишився в тонких пальцях з акуратним, але коротким манікюром. – Треба робити не так.

Моє роздратування ситуацією досягало апогею, в той час як Крістіна почала вкотре демонструвати круглі спортивні сідниці. Ну тобто нахилилась до рюкзака по коробочку з новими гачками.

- Дава, тобі теж буде цікаво, - гукнула мого сина Крістіна, дістаючи гачок більшого розміру, ніж зірваний. – Дивись, як правильно в'язати його.

Вона почала закручувати ліску точними рухами. Явно робить це не вперше.

- А мене і так все влаштовувало, - з принципу заявив я, дістаючи свій спінінг, і вдаючи що мені не цікавий її майстер клас з гачкочіплетіння, гачковязання чи як воно називається. Руслан теж зайняся своєю вудкою, тому я не бачив сенсу нависати над Крістіною. Хоча, хотілося, що гріха таїти. Від нею примно пахнуло, і взагалі було цікаво спостерігати.

- А тепер діти сюди, - здмухуючи з чола світле пасмо, гукнула нянька. Звісно я теж повернувся. Нестерпна дівчина навіть не подумала до когось звертатись за допомогою. Без найменшої огиди витягнула опариша з коробки, ще й пояснюючи. – Це личинка м’ясної мухи, якщо хто не знав. Риба її дуже любе. Беремо ось такого, жирненького, блискучого…

- Я не буду! – Соня очікувано сховала руки за спину.    

- Тоді за Даною дивись, вона он уже вертиться біля сумки з їжею, - не стала сперечатися Крісті. – А для тих кому цікаво, на гачок його чіпляють ось так! А тепер розмахуємось, і закидаємо подалі від берега!

Схоже, наша нянька від риболовлі фанатіє. Цим пояснюється відсутність огиди і знання. Бувають такі жінки, в них якийсь нездоровий азарт до чоловічих справ. Авто водити, рибу ловити, мисливство. Я поки не вирішив як до них ставитись – захоплюватись чи боятися.

- Ну а поки риба ловиться, - Крісіт причепила до вудки, спертої на розпірку спеціальний дзвіночок, - можна зайнятися облаштуванням місця для відпочинку.

Вона встигала кругом. Керувала дітьми, які неочікувано навіть про мене забули – розстеляли плед, діставали лимонад, розливали. Слідкувала за вудкою, відганяла Дану. Було видно, що на природі дівчина не вперше, і добре знає як і що робиться так, щоб все було організоване найкращим чином.