15 Крісті

Брати цього негідника на риболовлю  я не хотіла. Це ж треба бути таким хамлом по відношенню до власних дітей? Боюсь, ореол ідеального чоловіка тріснув, розлетівся на друзки і відновленню не підлягає.

Як не був заклопотаний мій тато, як не муштрував і ганяв нас вдень, але ввечері завжди знаходив час аби зайти побажати своїм дівчаткам-амазонкам спокійної ночі. Я настільки до цього звикла, наскільки сприймала це як норму, що поведінка Сергія Мирного буквально шокувала мене. Сидіти в одному домі і не знайти часу на дітей – це яким черствим треба бути?

Але коли уявила, що діти порадіють присутності батька біля річки то мусила запхнути власне невдоволення куди поглибше. Тим більше, що на Руслана я жодних планів романтичного характеру не мала. А що допоможе краще уникнути проявів флірту, як не присутність роботодавця?

З Сашкою я потеревенити за своїми справами не встигла. Лише перед сном, видворивши всюдисущу Дану, яка безсоромно зайняла мою подушку і почала хропіти, ми трішки попереписувались з сестрою.

Але нажаль, їй треба було вставати рано і відповідно лягти вона теж хотіла раніше. За словами сестри, її керівник, якого вона за три роки роботи бачила від сили разів п’ять, раптом активізувався, і почав наводити в офісі порядок. Пряма загроза її драценам, азаліям і фіалкам змусила сестру вставати раніше, не запізнюватися і навіть рознести частину оранжереї по кабінетах. Від чого Санька була злою, дратівливою, і не такою всепрощаючою як завжди.

Але для Мирного, як не дивно знайшла пару добрих слів.

«Що ти хочеш, мужик здичавів, - писала сестра, - без нагляду жіночого, як пес без господаря. Ти на плюси дивись – він багатий, красивий, хоч на мій смак і не дуже молодий. А там – починай перевиховання, дививсь і буде з нього толк».

Звідки Сашка набралась таких поглядів на життя, я приблизно мала уявлення. Це наша Женька із здоровим адвокатським цинізмом промила меншій сестрі мізки, відбиваючи прояви захвату до чоловіків.

Ранок почався у мене легше попереднього. Діти встали набагато охочіше, ніж минулого разу. Зарядка і умивання пройшли в очікуванні вилазки на природу. Сніданок так взагалі пожвавився, коли до столу спустився Сергій.

Виглядав він в блискучих піжамних штанях дуже цікаво, до всього у мого ідеального чоловіка були червоні очі, сексуальна щетина на щоках, скуйовджене волосся, і він увесь час позіхав, поки не напився кави. Але тримався стійко, і підтримував в дітях ентузіазм. Від його присутності в малих наче бісенята вселились – вони ковзали на своїх місцях, наперебій розповідали про снасті, які ми встигли розібрати, закидали батька питаннями. Навіть Соня, яка не розлучалась з телефоном поволі включилась в сімейні розмови.

До кінця сніданку Сергій вже, мабуть, серйозно задумався, що прийняв поспішне рішення їхати з нами.

На мене роботодавець кидав якісь задумливі погляди. Я не могла зрозуміти, добре це чи погано.

Після сніданку ми з дівчатками затримались, щоб помити посуд і зібрати їжу на пікнік.

Тим часом приїхав Руслан, але Сергій перехопив мого залицяльника, і до мене на кухню не пропустив.

- Ви що так і поїдете? – запитав Мирний, коли я вийшла з сумкою у коридор.

- А що? – я ще раз обдивилась себе, ніби все нормально. Шорти, футболка, кросівки. Все зручно, функціонально.

- Так…еее, - Сергій залип на видовище моїх ніг. Такий оцінюючий, чоловічий погляд, від якого моє его розквітло. – Комарі закусають, - нарешті знайшов причину сховати мої стегна від сторонніх поглядів роботодавець.

- У мене є репелент, - усміхнулась я, вдаючи що зовсім не розумію в чому проблеми.

- Ти сам в шортах, - додав Руслан, який вже очевидно зрозумів, який цікавий відпочинок йому світить. – До речі, Крістіно, я вчора заїхав в риболовний магазин, опариші там були, а от черв’яків, нажаль ні.

- Взагалі не проблема, - я поставила важку сумку на підлогу. – Хто хоче зі мною копати?

- Ви що зібрались робити? – Сергій збентежився.

- Шукати наживку, - знизала плечима я.

- Ух ти! – зраділа Еля. Дана підтримала її стрибками по паркету, так ніби розривати хазяйський сад було її улюбленим зайняттям. Хоча хто зна, може воно так і є.

- А де ви їх будете копати? – зацікавився Дава.

Тільки Соня сказала, що її ця справа не цікавить і вона нас у вітальні зачекає.

Сергій з Русланом пішли по лопату. Наступні півгодини ми провели за перекопуванням саду.

- Е, народ, а де металошукач? – помітивши наші вправи, звідкись виліз Ігор Валерійович. – Хто так скарби копає?

- Це черв’яки! – Еля, смілива моя дівчинка, тримала між пальців жирного довгого дощового черв’яка.

- Бе, - садівник аж відскочив, коли побачив довжину рожевого екземпляра. - Сергій, у тебе геть неправильна нянька, чому вона дітей вчить? Дівчатка мають гратися ляльками.

- Діти мають розвиватися усестороннє, - з азартом розгрібаючи землю відповіла я. І перейшла так, щоб всім було видно як я нахиляюсь над черговою ямкою. Авжеж, це заборонений прийом, але вірю, що він відіб’є у чоловіків всі думки про те, що нянька і справді якась не така.

- Ігорю, ти краще поїдь купи якісь квіти, - відповів Мирний садівнику.

- О, у вас все так серйозно? – спиною я не бачила вираз обличчя «родича», але голос був здивований.

-  А я вже привіз квіти! – раптом пригадав Руслан. – Зараз з машини принесу!

- Не ті квіти! – Сергій вирівнявся, і важко зітхнув. – Ми стільки ям накопали, треба тут клумбу робити.

- Кажу ж я нянька ця неправильна, - пробурчав Ігор Валерійович. І втік від гріха подалі, поки йому ще нової роботи не придумали.

Ми теж вирішили, що півлітрова банка вже достатньо наповнилась наживкою, і можна вирушати до річки.

Руслан привіз цілий віник з троянд. Як таке можна було забути в машині я не знаю. Але у вітальні він гордо мені вручив презент, зверхньо поглядаючи на Сергія, який не забув прокоментувати, що: