14 Сергій

Податківці дали нам передихнути, повідомивши що цілий день працюватимуть в приміщенні податкової над тими документами, що отримали раніше. Здавалось, моя пиятика з керівником податкової не минула дарма.

Тож я прихопив документи, свого помічника Руслана Біляєва, і вирішив попрацювати вдома. Тим більше, що питання було в придбанні нової земельної ділянки під геологовишукувальні роботи, а це в нашій країні завжди не швидка справа.

А от нова нянька мені не йшла з голови. Тому і вирішив приїхати раніше, щоб прослідкувати за нею трішки. Не пам’ятаю, коли мене бентежила прислуга до такого ступеню. От за кухаркою чи садівником мені б і в голову не прийшло спостерігати.  Я виправдовував себе, що мова йде про здоров’я моїх дітей, тому я такий відповідальний.

За увесь день Крістіна мені на очі майже не показувалась. Але десь на рівні підсвідомості все одно майоріла  в моїх думках. Це вже починало дратувати. І я навіть розумів з якого дива мій мозок виділяє її в розряд особливих – вона мені сподобалась, а я їй очевидно ні. Це було настільки неправильним, що я не міг себе заспокоїти.

Ввечері Софі з Елею занесли мені «піцу», сунули мені її під руку, поки я перераховував ще раз кошторис і двічі збили мене з думки. Я нагримав на дівчат. Ті втекли від мене, покинувши тарілку на паперах.

Після чого  в домі запанувала тиша. Не знаю скільки я працював, я звик не рахувати час за робочим столом. Тільки там я міг відволіктися від поганих думок, перебити втомою хандру по коханій дружині.

Схаменувся, коли очі вже злипатись почали, і пекли так, наче в них піску насипали. Вірний знак, що час спати – тепер снитимуться мені одні стовпці з цифрами і терміни з фінансового менеджменту, якраз з тієї лекції, що я збирався прочитати на наступному тижні за запрошенням якогось бізнес-тренера.

Навіть настирна нянька залишила мою голову… накаркав! Двері прочинились рвучко, і в кабінет влетіла Крістіна, мимоходом вмикаючи верхнє освітлення в кабінеті. Від різкого освітлення мене осліпило, я то сидів  в напівтемряві.

- Ви! Ви! – її палець тикнув в мій бік, а очі аж блискавки розкидали в різні боки від люті.

- Що я? – здійняв брови до гори, дивуючись її манері флірту.

- Як ви могли сидіти тут і не зайти до дітей? У вас совість є? – вона пройшлась кабінетом до мого столу таким кроком, ніби на плацу промарширувала. Оперлась кулаками в стільницю, нависаючи над мною. А я.. замилувався світлими кучериками, що обрамили її вилиці вибившись з зачіски. Ще й біля скроні мазок від борошна.

- У мене були важливі справи, - спокійно відповів дівчині, відчуваючи як щось ворухнулось десь в грудях.

- Що може бути важливішим, ніж зайти побажати дітям на добраніч? – Крісті зневажливо окинула оком безлад на моєму робочому столі. Зачепилась поглядом за порожню тарілку. – Діти робили вам цю піцу, а ви їм нагрубили! Ви уявляєте, як їх ця ідея захопила? Дава різав ковбасу, Софі терла сир, пальчик збила об тертушку, а Еля виклала салямі сердечком. Як вона плакала, коли ви…

Крісті раптом судомно втягнула повітря в легені і відвернулась від мене, обхоплюючи себе руками.

Я відчув себе останнім покидьком на світі. Нянька шмигнула носом. Це вона зараз за моїх дітей плаче? От же дідько, як же так вийшло?

Я обійшов стіл і розвернув дівчину за плечі до себе. Від дотику до її шкіри пальці запекло. Серце зробило кульбіт в грудях. Крісті така зла і розчулена одночасно грізно дивилась на мене очима повними сліз.

- Я виправлюсь, - пообіцяв дівчині вірячи в її щирість. Не можна так зіграти переживання за чужими дітьми. – Завтра щось придумаю.

- Не вийде, - вона скинула мої руки з своїх плечей, відступила на крок.

- Це ще чому? – я не знав куди подіти власні руки. Без Крісті вони здавались недолугими обрубками.

- А ми завтра на риболовлю з дітьми їдемо.

- Ви зібрались везти дітей до води, не порадившись зі мною? – я вже і забув коли я в останнє виривався кудись не по роботі. – Це може бути небезпечно.

- Не небезпечніше, ніж залишати дітей без нагляду біля басейну, - черговий незадоволений погляд  ледь не залишив дірку в моїй сорочці. – А там  буде аж двоє дорослих, щоб за ними наглядати.

- Що значить – двоє?

- У нас є супровід, - нянька задерла носика. – Ми поїдемо з Русланом.

Здавалось мене гепнули кулаком в сонячне сплетіння. Якого біса Руслан підбиває клини до моєї няньки? Захотілось заборонити їй їхати на річку. Але я опанував себе. Ну справді, я ж не монстр, та й дітям корисно буде розважитись.

- Я з вами поїду, - кивнув своїм думкам. Ми кілька секунд мірялись з Крістіною поглядами, і я вже думав, що вона мене відшиє, і скаже, що без мене обійдуться. Поте дівчина нарешті опустила голову:

- Сніданок о сьомій, не спізнюйтесь.

- А чого так рано? – субота ж, блін. Питання полетіло в спину няньці, яка вже більш плавним кроком покинула кабінет. І не відповіла мені.

Я вимкну лептоп і світло. Зазирнув на кухню – на диво безладу там не було. На столі прикрита рушником стояла та сама домашня, кострубата піца. І правда, якщо придивитися, то можна розгледіти серце на тісті під шаром сиру… А смак піци я вже і не пам’ятав – з’їв, витріщаючись в монітор, навіть не відчув.

Піднявся на другий поверх. Зазирнув до старшого сина. Той спав, звернувшись клубочком. Вдень від здавався мені старшим.  А зараз – безпорадна дитина ще по суті. Я поправив йому ковдру, і зачинив за собою двері. Треба купити малому якийсь подарунок, про що він там давно мріяв? Спіймав себе на думці, що не знаю, чим цікавиться Дава.

Зазирнув до дівчат. Соня лежала рівно на ліжку, навіть уві сні стискаючи рукам телефон. На середньому пальчику біліє пластир. Еля обіймала єдинорожку. Темне волосся розметалось по рожевій подушці.

Дівчатам теж варто щось купити. Щоб не думали, що я сухар. І перепросити за свою поведінку завтра обов’язково. Я вгамував власну совість таким думками.