11 Крісті

Ранок у мене почався о шостій. Я призвичаїлась вставати рано, батько не визнавав лежебок як таких. Канікули? Прекрасно! Буде більше часу для корисних занять! Під «корисними» мались на увазі спорт, або щось з ним пов’язане.

Тож спустившись на кухню, я випила каву. І не довго думаючи, засипала в окріп вівсянку, вирішивши що «ідеальний» сніданок з кількома стравами як в американських фільмах зачекає наступного разу. Не факт, що Сергій Андрійович встає так рано, щоб оцінити мої старання.

А от малі містифікатори, що довели няньку до синця на коліні заслуговують вендети.

По тій же причині заготована сукня з спідницею-сонцем і красивим бантиком була засунута в дальній куток, а на світ Божий було вийнято тренувальні лосини. Як не крути, а робити колесо чи ходити на руках в спідницях незручно.

А мені треба було не тільки розбудити дітей, вигнати надвір, але ще і мотивувати до фізичних вправ. В умовах жорсткого саботажу і заборони на рукоприкладство задача була із тих, що йдуть із зірочкою. Для особливо обдарованих вихователів.

Я прихопила з собою механізм із комоду. Вирішила почати нашу співпрацю із шантажу – більше ефективного способу змусити негідників злізти з ліжка все одно не знайшлось. І так, я не правильний педагог, і я к там шукати підхід до дітей досвіду не маю. Стьопка не рахується, я з ним майже і не спілкувалась.

Але  я знаю купу маніпуляцій, і як змусити злочинця або заговорити, або зробити те, що тобі треба.

Кімнат  у малих було дві.  Що логічно, адже вони були різної статі. Та, під віками якої я підслуховувала вчора, виявилась дівчачою. Еля і Соня спали на різних ліжечках.  У Елі було рожеве простирадло і подушка з поні,  а от Соня свій закуток облаштувала якимись похмурими плакатами. Очевидно, ідея з привидами – її.

Я зазирнула до них, і вирішила почати з Давида. Якщо перетисну старшого, то менші потягнуться за ним.

У Дави було простіше – шпалери із зображенням космосу, кілька плакатів з роботами, модель сонячної системи.  Остання в шарі пилу – якщо хлопчик і цікавився далекими галактиками, то явно давно. Зате ігрова консоль і купа обгорток від цукерок біля неї свідчила, що життя в цій кімнаті зосереджено сама в цьому кутку.

- Підйом! – скинула ковдру з хлопця я.

- А? – сонно потер очі той.

- Рав! – підтримала мене моя сусідка по ліжку, яка ходила за мною хвостиком увесь ранок.

- Фу, Дана, - Дава спробував прибрати від свого обличчя біологічний будильник, але собака відрізнялась впертістю. І якщо вона вже і хотіла розбудити господаря то вона це робила. Язиком.

- Вставай, вставай, - я смикнула його за ногу.

- Рано ж ще! – Дава відмахувався від собаки, і одночасно намагався забрати у мене ковдру.

- Це твоє? – я тицьнула йому під носа батарейку і уламки маховика.

Сонний погляд сфокусувався на предметі.

- Ні, - нахабно відповів хлопець.

- Значить, можна нести твоєму батькові? Може він упізнає?

- Несіть, - Дава перевернувся до стіни обличчям.

- Ну добре. І заодно муляж привида віднесу.

- Стійте! – хлопець сів, перехоплюючи Дану на коліна і утримуючи ту від подальших активних ласк. – Ви серйозно?

- А схоже, що я жартую? – я вже була біля дверей.

- Ну моє. Ми так хотіли еее.., - він запнувся підбираючи слова. Схоже, Сергій про дитячі витівки нічого не знає, і буде вельми незадоволений ними.

- Налякати мне?

- Ну…

- Я не стукач якийсь. Тому, чекаю через п’ять хвилин тебе в дворі, вирішимо що з цим робити, - я впевнено покинула кімнату.

З дівчатами було легше. Бо варто було сказати, що Дава вже стоїть біля басейну, як вони заметушились. Тільки Еля сонно терла увесь час очі.

Далі виховний процес пішов веселіше. Ми пробіглись, зробили зарядку, і пішли умиватися. Погроза розповісти про їх витівки батьку діяла на дітей магічним чином. Я ж в свою чергу не перегинала палицю, і не навантажувала їх занадто.

Але і так нові порядки викликали у них страждання. Чого  біло тільки варте їх розчарування, коли я демонстративно прибрала в пакет всі солодощі. І повідомила, що віднині солодке лише за графіком, який встановлюю я.

Після сніданку Мирний поїхав по своїх справах. Зате з’явилась повну вата жіночка, яка заходилась щось куховарити. І десь за кілька хвилин після неї виліз свого лігва і Ігор Валерійович, що гиготів  і загравав до кухарки. Все це я чула на задньому фоні, бо у нас з дітьми як і планувалось було плавання.

Вода зранку ще не прогріта, але і сонце не пече як навіжене.

Моя мета на сьогодні була доволі проста – виявити рівень навичок своїх підопічних, щоб спланувати їх навантаження надалі.

Дава плавав непогано. Собака теж з захватом шваркнулась в басейн, і створювала навколо дітей хаос. Соня в воду лізти відмовлялась до останнього, довелось її зіштовхнути. Причина небажання, яка маскувалась під «вода щось холодна»,  виявилось відразу. На воді дівчинка трималась погано.

- Ви її так вб’єте! – зашипів на мене синіми губами Давид страхуючи сестру.

- Все під контролем, - я подала Софії руку, витягуючи її з басейну. – Плаваєш ти краще від сокири, це плюс. Гірше від брата – це мінус.

- Не люблю воду, - обтрушуючись і прямуючи до шезлонга повідомила дівчинка.

А от Еля бовталась з задоволенням, і не зважаючи на старших. Більше вона приділяла уваги собаці і м’ячу.

Соня вткнулась в сматрфон. Давид з сестрою ще трішки поплавали, і я дозволила дітям відпочити. Та і самій треба було ще проінспектувати кулінарні витвори нашого шеф-кухаря. Якщо там дублікат вчорашнього супу, то відчуваю, готувати обід доведеться мені самотужки.

Вже на підході до дверей почула скарги жінки:

-  І треба, Ігорьошу, в магазин тобі з’їздити, хтось пожер всі цукерки і печиво! Ну і там списочок я написала, що ще покінчалось…

З жінкою я зіткнулась на порозі, вона несла здоровий пакет в руках.

- А це там що? – підозріло, але дуже строго, запитала у неї, не пропускаючи.