3 Крісті

Я помахала хлопцям ручкою:

- Не нудьгуйте тут без мене, - і продефілювала з кабінету.

На підході до начальника мне перехопив ще один самець з претензією на альфа-статус. Окинув зацікавленим поглядом мою фігуру, без кітеля я почувалась незатишно під його примруженим сканером.

- Дівчино, ви заблукали? Вам допомогти? -  запитав у мене незнайомець.

Відбрити чергового кандидата в наставники мені не дав майор, який ніби чатував моє наближення під дверима, бо відразу висунув голову в отвір і гримнув на підлеглого:

- Павлов, я не зрозумів, ти вже підозру вручив Самсонову?

- Їду тільки.

- От і їдь, а ти Андрієць стовпом не стій, без тебе справ купа!

Я підморгнула Павлову і прошмигнула в кабінет до високого, не в буквальному сенсі, керівництва. Зростом Авраменко не видався, зате компенсував його відсутність широкими боками.

- Так, Крістіна, - перейшов з офіціозу на панібратство товариш майор. Зазвичай, наш викладач фізпідготовки коли переходив з офіційного «курсант Андрієць» на звернення по імені, це могло означати лише десять додаткових підтягувань, бо попередні йому не сподобались. Тож я насторожилась. І про всяк випадок озирнулась чисто на рефлексах, чи не припасено у майора десь турнік.  – Я обдумав твою пропозицію. Щодо спецзавдання. І от що – ідея не позбавлена сенсу.

- Правда? – наївно махнула віями. Але внутрішній Станіславський кричав «Не вірю!». Я ж реаліст, відсотків на дев’яносто так точно.

- Авжеж! – з ентузіазмом підхопив Авраменко. – Ти обличчя нове, і поки не завершиться спецперевіка навіть в штаті у мене не рахуєшся! Ідеальний таємний агент!

- Але у мене вже є «Спецсплав», - спробувала набити я собі ціну. – Я ознайомилась з матеріалами, там треба допитати ще свідків. Може навіть повторно…

- Корякін напоумив як на півдня з роботи злинять?! – миттю окрисився майор. – Я йому таки дам догану в цім місяці. Догрався!

- Та Віталя тут ні до чого, - ще мені не вистачало, щоб з першого дня на мені приліпився ярличок стукача і ябеди. – Це чисто мої висновки, по тому що я побачила. Там не зрозумілий ланцюжок щодо подальших поставок незаконно видобутих копалин.

- Забудь про «Спецсплав», - майор махнув рукою, зрозумівши,що цінної інформації про розгільдяйство колег він від мене поки не витрясе. – Є у мене для тебе цукерочка, достойна твоїх талантів.

З козирів зайшов, з лестощів. Я приосанилась, розтягнула губи в посмішці ще дужче і ще більше насторожилась.

- Ми копаємо під одного бізнесмена, фірма така є «Телур», займаються металургією, - я повільно кивнула, вдаючи що чую назву вперше. – Там купа прихованих махінацій, але  з доказами – біда. Ніхто не хоче свідчити проти Мирного, всіх залякав або купив.

- Мирного? – луною перепитала я,  в кращих традиціях допиту.

- Бенефіцар їхній, - охоче пояснив Авраменко. – Негідник ще той. Податки приховує, прибутки мутить, людей залякує, як я вже й казав.

Я слухала і не могла повірити. Як так, щоб Мирний і раптом махінатор і злочинець?

- Він читав у нас кілька лекцій по  господарському праву, - пояснила я. – Якщо  мова по того самого Мирного.

- Може бути, - відмахнувся від цієї інформації мій майже начальник.

Сергій Мирний в моїй уяві мав бути ідеальним в усьому. Строгий, але справедливий на роботі, усміхнений до діточок, люблячий та турботливий татусь. І безперечно найкращий коханець у світі. Ну і чоловік. Звісно він мав би бути взірцем для будь якого одруженого чоловіка. Але при цьому мене страшенно бісило, що чоловіком він був не моїм.

Така от біда. Хтось обирає собі кумирів серед зірок і целебретіс. Хтось сохне за деканом (тьфу-тьфу-тьфу, наш декан був противним і вередливим як мій покійний дід). Я ж з першої лекції запала на бізнесмена Сергія Мирного. Дивовижне сполучення прекрасної зовнішності і гострого розуму.

І зараз на мого кумира нахабно посягали! Мене аж посперечатися з майором захотілось. Але втримало те, що я явно не володію всією інформацією по об’єкту.

- Підеш до нього працювати під прикриттям! – порадував і одночасно шокував мене шеф. – Ти то миттю його розколеш, як горішок. Навіть не сумніваюсь, що такій кралі він видасть всі свої секрети!

- О, - тільки й видала я, ловлячи погляд шефа на моєму бюсті. При чім дивився він з зацікавленістю рибака, що бачить жирного мотиля чи опариша, на якого обов’язково клюне сом, а не із здоровим чоловічим інтересом. – Дякую за довіру товариш майор! – нарешті відійшла від несподіваних новин я. – І де я маю працювати? Охоронцем? Прибиральницею? Сумніваюсь, що пройду конкурс на посаду в якусь керівну ланку, об’єктивно у мене ні досвіду, ні освіти для такого.

- Ну навіщо ж пертися туди, де завалиш місію в перший день? – поблажливо усміхнувся майор. – Ми тебе відправимо набагато ближче до Мирного. Туди, куди б не забрався ні один спецагент.

- Тільки не кажіть, що я маю його звабити! – відчуваючи як під столом мої гомілки вкриваються мурахами, уточнила я.

- Ні, Крістіно, спроби підсунути йому коханку вже були, їх Мирний вираховує якимось чуттям, чи самі баби пливуть і розкривають всі карти, в сподіваннях що той на них одружиться із вдячності, - пояснив Авраменко. – Тож зваблювати його навіть не смій. Не по тобі птах, пережує і не вдавиться.

Твердження було спірним. Бо я то продовжувала вважати, що Сергій по мені. Але діяти треба не напролом. Проте ніколи не мала можливості на практиці випробувати свою теорію. З іншого боку в такого чоловіка, як Мирний, жінок мало б бути чимало, але він після трагічної загибелі дружини вже два роки в нові стосунки не вступав.  А конкурувати з привидом колишньої, яка з кожним роком ставала все ідеальнішою, буде не просто.

- У Мирного троє дітей, і саме зараз він залишився без няні, - продовжив  Авраменко, вирішивши, що я достатньо прислухалась до його мудрої поради. – От ти і влаштуєшся в його будинок. Ближче нікуди, правда?