2 Крісті

За два дні до

Залишились позаду важкі дні державних іспитів, вручення диплому, випускний. Все ще не вірилось, що  я тримаю направлення на першу свою роботу. За контрактом з державою, після закінчення навчання в академії я мала відпрацювати два роки там, куди мене направлять.

Батько проявив до мене поблажливість лише в цьому питанні – підключив свої зв’язки, і під час розподілу я потрапила не кудись в райвідділок в якомусь богом забутому ОТГ, а у слідчий відділ в нашому місті.

Що правда, батько показав наскільки він в мене не вірить, запроторивши мене у відділ боротьби з економічною злочинністю. Ніякої оперативки вартої слави і геройства, якими я марила під час вступних іспитів і навчання це не обіцяло! Ніяких справжніх злочинців, як в серіалах про ментів.

Але я повторювала про себе, що не місце красить людину, а людина місце. І ім’я Крістіни Андрієць ще гримітиме серед колег, як легенда карого розшуку. Я дівчинка наполеглива, і якщо вже собі ціль поставила, то мене з неї навіть танком не зсунеш. Та що там, я сама той танк і є, пру напролом до цілі. Тож, дочекатися поки звільниться місце в іншому відділі не так і складно, а там – тримайтесь грабіжники і ґвалтівники, я вже готуюсь йти до вас.

Я проскочила вартівню, помахавши своїм направленням, і рвонула коридорами на другий поверх до кабінету свого начальника.

Місце де я опинилась викликало благоговійний трепет – храм правосуддя, як не як. І нехай дехто вважає, що правосуддя це там, де Феміда тримає свої ваги, але ж всі ми знаємо, що справи шиють тут, і тільки від досвідченості слідчого залежить, чи опиниться злочинець на лаві підсудних, чи справа до суду так і не дійде.

Коридори Головного управління були просторими і чистими, демонструючи недавній ремонт. Зовсім не те, чого я очікувала, проходячи стажування в сусідньому РВ ГУНП. От там дух ментівні прямо витав в повітрі – прокурені кабінети, протертий лінолеум, регіт з кабінетів.

В відділі по боротьбі з економічною злочинністю на мій смак було нудно. Не бігали як перелякані з виряченими очима опери, не лаявся ніхто голосно, а у прочинених дверях можна було помітити столи з гігантським пірамідами паперів.

Така вже тут робота – перевіряти папірці. Адже економічна злочинність криється в брудних оборудках, і слідчий тут в першу чергу бухгалтер, а потім вже поліцейський. Тоска одним словом. За пів року в книжкового черв’яка перетворитися можна.             

Я зупинилась перед кабінетом майбутнього керівника з табличкою в.о. начальника майор Авраменко О. С., видихнула і постукавши, зайшла.

- Здоров’я бажаю, - чемненько гаркнула я так, що круглощокий майор зморщився, і одночасно трішки здивовано витріщився на мене. – Лейтенант Андрієць прибула за направленням  і готова приступити до виконання посадових обов’язків!

- Де? – майор зиркнув мені за плечі, ніби вишукуючи хто там прибув. Потім зітхнув, і махнув рукою на стілець.

- Вільно, сядь, не метушись, - я, яка було витягнулась по струночці перед керівництвом, акуратно присіла на край стільчика. -  Я-то, думав, мені хлопця пришлють, - пожалівся Авраменко. І з надією зазирнув в мої документи6 – Може все ж сталась помилка якась?

- Помилка виключена, - обрубала йому я.

І зціпила зуби, щоб не роздратовуватися. Ще чого мені не вистачало. Все життя з цими упередженнями борюсь.  Спочатку батько хотів хлопця, потім в академії мене не сприймали всерйоз.  І ось знову починай все з початку! Бісить.

- Ти ж в декрет через пару місяців втечеш, - пояснив майор. – От скажи, який сенс тебе в чомусь навчати, якщо все одно працювати не будеш?

- Ніяк ні! Не збираюсь в декрет!

- Ой. Всі ви так кажете, а у мене он осіменителів цілий відділ ходить, тестостерон так і пре, не встигнеш озирнутися, як якийсь пристроїться.

 Якщо він планував таким чином мене збентежити, то йому це не вдалось. До перекачаних тестостеронивих самців мені не звикати. А заміж я поки не планувала ні за кого. Рожеві фантазі про лектора Мирного не рахуються.

- Пристроїться це я і сама можу, та так що мало не здасться, - сказала і мило усміхнулась. – Але знаєте що? Якщо ви сумніваєтесь чи можна допускати мене до ваших співробітників то відправте мене на якесь спецзавдання подалі звідси! – це я йому від щирої уші раджу.  А не відправить – то сам і винен, я попередила.

- Фантазерка, - сказав майор. Але очі блимнули схвально. – Іди уже, знайомся з колективом.

- А завдання?

- Ми тут не в кіно, он візьмеш справу по «Спецсплаву», над нею Корякін вже півтори роки б’ється, подивишся що до чого.

Я розчаровано видихнула. Скинуть мені зараз якийсь висяк нудний, і все, прощавай моя блискуча кар’єра.

Навіть колективу мене офіційно не представили. Виділили стіл в кутку кабінету з того самого старлеєя Корякіна, ще комп’ютер пообіцяли принести після обіду, як все узгодять з завозом.  Тут мене очевидно серйозно не сприймали.

- О, Віталя, як тобі пощастило! – варто було майору вийти геть, як до нас в кабінет завалився взірець мужності під два метри зростом. – Привіт, маленька, я Женя, якщо будуть якісь складнощі в роботі звертайся.

І він розплився доброзичливою посмішкою.

- Можемо навіть після роботи сходити кудись в кафе, і я з радістю відповім тобі на всі робочі питання!

- Притримай коней, - осадив його Віталя. – Дівчину до мене посадили, я і буду її наставником!

Ой, як я люблю коли чоловіки починають мірятися своїм всім. Зараз почнеться парад марнославства! Я їм схвально усміхнулась, мовляв дама зайняла зручне місце в першому ряду і запаслась попкорном. Запалюйте!

- У мене досвіду більше, - не розчарував мене Женя. – Ти, лапочка, на цього невдаху не зважай,  у нього три десятки висяків, і без премії в цьому місяці.

- Ой, наче сам не такий! Кому догану впаяли, і зірочку не дали?

Під їх перепалку я піддягнула до себе перший том справи, яку при майорі передав мені Віталя, і вирішила почати знайомитись.