1 Крісті

Я спостерігала, як вітер підхоплює листочок з моїми рекомендаціями, і змітає з столу, але сильна чоловіча долоня різко зупинила політ, і прибила аркушик до стільниці, як надоїдливого комара. Ой, яка то була долоня. Сильні довгі пальці з акуратними нігтями, ледь помітні золотаві волосинки вище кисті, округла кісточка, що виділялась ледве світлішим тоном на засмаглій шкірі. Ідеальна рука!

Увесь Сергій Андрійович був ідеальний, на мою нескромну думку.

- Добре, Христина,  я бачу, що у вас досвід переважно з дошкільнятами, - Сергій заговорив низьким баритоном, від якого можна миттю розтектися калюжею солодкого желе, яке тільки і може що зітхати. Я навіть Христину йому пробачила, хоча по всіх документах я Крістіна, так вже мама хотіла. І знову перемкнулась на любування чоловіком своїх мрій.

От же нагородила природа чоловіка всім-всім.  І зовнішністю, і … ну не знаю чим там ще, близько нам поки познайомитись не довелось, але мені вірилось, що доля не була жмотом. І відсипала моєму предмету обожнювання і душевності, і доброти, і шляхетності і взагалі всього та побільше!

І я щось не розумію, з якого дива він тут сидить ще й перебирає? Давай, вже скоріше погоджуйся, Сергійко. І підписуй контракт! Де ти ще знайдеш спецагента, який працюватиме не проти тебе, а на?

- А мої діти, - Сергій запнувся, озираючись на вікно, де чувся щебет пташок, і якесь підозріле шурхотіння. – Вони вже вийшли з дошкільного віку.

- Ой, що ви кажете, - я усміхнулась. – Звісно  я знаю, скільки років вашим янголяткам.

 Здається шість, десять і чотирнадцять. Чи може щось плутаю? Але  яка в біса різниця, якщо сам то їх татко, ось як близько, тільки руку простягни! Та я б і рада простягнути, і не тільки. Я б ще його і помацала. Для закріплення ефекту, але боюсь тоді Сергій Андрійович точно мене не прийме на роботу, а за це… Ні, не буду про погане.

Я повільно видихнула, відганяючи рожеві фантазії про те, як  я знімаю з цього тигра футболку, і починаю вивчати на дотик його міцне тіло. Ще успінеться. Куди він тепер дінеться, милий, як що я тут? Від мене не кожен курсант втекти міг. І цього приборкаю. Головне зараз переконати його в моїй професійності.

А  я що? Правильно, професіонал найвищої проби! Відмінниця, між іншим, з червоним дипломом академію закінчила. З моїм татом по іншому ніяк - згноїв би, якби осоромила його погони.

- Але повірте. Я чудово ладнаю з дітьми, - продовжувала переконувати Сергія, який ковзав по мені поглядам своїх неймовірних синьо-сірих очей в оточенні довгих вій, так наче  я була предметом обстановки.

Абіднєнько, звісно. Я на цю співбесіду пів дня збиралась. Голову перемивала кілька разів. Бо першого разу накрутила кучерики, потім вирішила, що кучерики то не серйозно, потім випрямила волосся, але воно пушилось, потім заплела, потім … Упріла, психанула, і зробила гульку. З кокетливо виглядаючи ми назовні локонами. Саме так має виглядати, як на мене ідеальна няня. В міру красива, в міру строга.

- І який у вас план?

Що? Які такі плани? Ні! Звісно,я не збираю йому розповідати всі свої грандіозні плани! Я кілька разів моргнула, поки не зрозуміла, що мого потенційного роботодавця більше цікавить план навчання його дітей.

- Фізична підготовка має стати наріжним каменем, - я пригадала уроки свого тата, і не придумала нічого кращого.

Щось мені здається, що Сергій Андрійович занадто скептично ставиться до мого віку. І може відмовити в будь-який момент. Я почала злегка панікувати.  Мені обіцяли, що Сергій мене прийме на роботу. Тому до таких поворотів я якось не готувалась.

- Руханки, зарядка, - почала я перелічувати. – Дисципліна, правильне харчування.

-  Я зрозумів, - мене неввічливо перервали. Сергій зиркнув в свій телефон, і підводячись повідомив: – Добре, Христино, у вас іспитовий термін на тиждень. Впораєтесь з моїми розбишаками, подивимось як щодо постійного контракту.  А зараз, - він повернувся до вікна: - Еля, Соня, Давид! Зайдіть!

Під вікном почувся хруст гілок. Якісь смішки, і через довгих п’ять хвилин в кабінет увірвалась вся трійця. Дівчинка зростом мені менше пояса , розпатлана і вся в шовковиці, за нею старша – в коротких шортах, з таким довгими ногами, ніби вона була чаплею; і хлопчик міні-копія Сергія, тільки худий, засмаглий  і теж в шовковиці.

- Діти знайомтеся, це Христина, еее, Віталіївна, ваша нова няня, - Сергій ішов на вихід з кабінету. Так, ніби намагався втекти, і говорив на ходу. – Вона завтра починає свою роботу. Будьте з нею ввічливими.

Дівчатка насуплено мовчали. А от Давид ні:

- Привіт, красуня, - сказав мені тінейджер, і підморгнув.

Здається хтось тут наривався на кілька кругів навколо будинку. Але це все потім.

А  я зараз нехай вже янголи доспівають свої пісеньки  в моїх вухах!  Я буду працювати і жити у самого Сергія! Це він ще не знає, наскільки йому пощастило, що за цю справу взялась саме я.