Глава 16

ДЕМ’ЯН

Макс поїхав по мою нову няньку, а я, зробивши собі каву, мов на голках чекаю його повернення. Покоївка нагорі стереже сон малого. І як тільки він прокинеться, вона одразу мені про це повідомить. Тільки мене напружує, чому так довго немає Макса з дівчиною.

Не витримавши, набираю підлеглого телефоном, бо Артемко от-от прокинеться і влаштує бунт та допит. Не хочу нічого вигадувати та брехати синові. При тому, що він у мене вередун, люблю його дуже. Він моє все, мій світ, мій стимул. Попри те, що інколи я буваю суворим, Артемко росте впертюхом і має свій непростий характер.

Кліпаю, коли у слухавці лунає перший гудок, за ним другий, і моє серце наче уповільнює свій хід і б’ється разом із тими довгими гудками.

— Слухаю, шеф, — нарешті лунає у слухавці голос підлеглого.

— Максе, чого так довго?

— Дем’яне Тарасовичу, я ледь вмовив дівчину. Чекайте, — надто тихо кидає мій начальник безпеки.

— Що означає «ледь вмовив»? Максе...

Обурююся, але він мене перебиває.

— Шеф, наберіться терпіння. Не все в світі може бути так, як ви хочете. Люди мають свої вподобання, бажання та принципи. І, можливо, я відкрию вам Америку, але з ними потрібно рахуватися.

Я нервово ковтаю. Слова Максима для мене наче хук справа. У моменті закипаю від люті.

— Максе!

— Шеф, ви хочете, аби ця дівчина у вас працювала? — різко цікавиться підлеглий.

— Що за питання? — фиркаю.

— То наберіться терпіння, але й запасіться ним на майбутнє, — попереджає співрозмовник. — А ще врахуйте той факт, що у дівчини є робота. Тож притримайте свій запал. Бо я більше по неї не поїду, а якщо ви її образите, то вона піде... Тут навіть до ворожки не ходи, — впевнено попереджає Макс. — А тоді будете бігати за нею. Бо вона нам потрібна, а не ми їй. Все, шеф, не можу більше говорити. Зараз будемо.

У трубці раптом стає тихо. Забираю телефон від вуха і перебуваю у цілковитому ступорі. Почуте шокувало мене. Такої розмови у нас з Максом ніколи не було. Не зовсім розумію, що це було. Але усвідомлюю, що мені потрібно набратися терпіння, якщо хочу, аби ця Кіра залишалася у мене працювати. З учорашнього дня розумію, що кращої няньки для сина годі й шукати.

Зітхаю і прислухаюся до тиші в будинку. Зараз мене найбільше хвилює пробудження сина.

Чекання дратує мене. Кожна хвилина тягнеться нескінченно. Виходжу на вулицю — здається, так Макс із Кірою швидше приїде.

Здригаюся від дзвінка телефона. Телефонує покоївка. З острахом кидаюся до будинку. Те, чого я так побоювався, таки сталося. Подаюся до вхідних дверей, але мою увагу привертає автомобільний сигнал за воротами. Видихаю. Знаю — це Макс.

Тепер із легкою душею таки йду до сина.

Опинившись у спальні, дивлюся на малого, який сидить на подушці, склавши руки. Побачивши мене, він одразу питає:

— А де Кіра?

Видихаю та йду до малого.

— Кіра щойно приїхала, синочок, — присідаю поруч.

— А чому вона так довго їхала? — хмурить брови син.

— Ну, ти ж спав.

Малюк важко зітхає і просить:

— Тоді ходімо вмиватися. Не хочу бути в піжамі, коли Кіра прийде.

Посміхаюся і беру сина на руки. Через кілька хвилин Артемко вже у всій красі: вимитий, переодягнений. Покоївка складає його ліжко, а він йде на вихід зі своєї кімнати.

Раптом у двері постукали. Син одразу кидається відчиняти. І, побачивши свою няньку, вдоволено вигукує:

— Привіт!

— Привіт! — шепоче дівчина, одягнена в комбінезон із легкої літньої тканини чорного кольору. Вона присідає біля малого, а він одразу обіймає її.

Наші погляди зустрічаються, і чорнява красуня розгублено вітається.

Відповідаю на її привітання, а дівчина, піднявшись, бере малого на руки. За, що я одразу роблю їй зауваження:

— Кіро Володимирівно, Артемко важкий, і вам не обов’язково носити його на руках. — Але на мої слова син лише міцніше обіймає дівчину за шию, а я додаю: — Кіро Володимирівно, мій син тільки встав, тож ведіть його на сніданок.

— Так, звісно, — тихо кидає вона та йде, несучи малого на руках.

Я видихаю. Як же добре, що Макс встиг. Бо інакше малий би мені нерви попсував. Але тепер мені обов’язково потрібно поговорити з моїм начальником безпеки. Бо наша телефонна розмова мені не дуже подобається.