Глава 6

КІРА

В будинку царює нереальна чистота та свіжість, а окрім цього нечувана розкіш. Хоч я ще до недавно не бідувала, але до такого рівня наш маєток солідно недотягував. Замилувавшись інтер’єром, я знову мало не зайшла у чоловіка, який прочинив мені двері кабінету.

— Проходьте.

Сухо наказав він та зачинив за мною двері.

— Присідайте де вам зручно.

Пильно дивлюся на чоловіка, який пройшов до робочого столу і хазяйновито всівся за нього.

— Отож, Кіро, почнемо з початку. Мене звати Дем’ян Тарасович. Я батько Артема. Сьогодні, як вам уже відомо, у мене проходила співбесіда, на вакансію няні. Але з тих дівчат, що прийшли, я не можу обрати нікого...

— Чому?

Не дослухавши перебиваю чоловіка, продовжуючи стояти. Хоча можу тільки здогадуватися причину його відмови. Але ж я одягнена не краще ніж ці дівчата. І точно на роль няньки не тягну.

— Кіро, як вас по батькові? — раптом цікавиться чоловік.

— Володимирівна...

Розгублено відповідаю.

— Ось, що, Кіро Володимирівно, не гарно перебивати старших, та заодно свого прямого роботодавця. Тільки не кажіть, що вам робота не потрібна...

— Не потрібна, — одразу гонорово відмовляюся я.

Привабливий співрозмовник відкидається на спинку крісла, і на мої слова хмикнувши питає.

— І ким же ви працюєте, та де?

— Я працюю у компанії свого дядька, архітектурним дизайнером, плюс паралельно навчаюся. — з гордістю відповідаю, і байдуже, що аби купити продукти на завтра мені треба десь пошукати гроші. Вдаю незворушність і перехопивши подих питаю. — Тепер я можу йти?

— Ні, — сухо заперечує чоловік.

Мене його заборона неабияк напружує, і доки я мовчки обурююся, він випалює.

— Кіро Володимирівно, я хочу аби ви працювали у мене — нянькою моєму сину.

Від такої заяви в мене очі поповзли на лоб. Нервово ковтаю і не можу втримати сарказм.

— Дем’яне Тарасовичу, я розумію, що у багатих свої приколи... Чи можливо, у вас розваги такі, але я не покину роботу дизайнера, заради вакансії няні. Це ж...

— Яка у вас заробітна плата? — впевнено перебиває мене чоловік гойдаючись у кріслі.

Цим питанням він загнав мене у тупик. Мені соромно розповісти, яка у мене зарплата, тому починаю з'їжджати з теми.

— Яке це має значення? Робота архітектурного дизайнера у рази престижніша роботи няньки.

— Так, Кіро, я з вами згоден, але лише в тому випадку, якщо зарплата няні не перевищує дизайнерську.

В голосі чоловіка звучить іронія, а мене бере зло. Не можу втримати язик за зубами й гордо заявляю.

— Зарплата няньки не може бути вищою за зарплату дизайнера.

Дем’ян вкотре хмикнувши підіймається та взявши зі столу телефон наближається до мене. Він зупиняється поруч, а я відчуваю, як від нього віє впевненістю та незворушністю. Він щось тицьнувши на телефоні, повертає до мене екран на якому світяться цифри, які ледь не втричі перевищують мою зарплату.

— Сумніваюся, що ви отримуєте більше. — примружившись заявляє він.

Кліпнувши намагаюся вдавати впевненість, але в мене виходить погано, тому аби виправдати себе, кидаю.

— У роботі дизайнера є плюси — кар’єрний зріст, а в роботі няньки таких можливостей немає.

— Кіро Володимирівно, не поспішайте з висновками, — цифра яку ви бачили, голий тариф, який ви отримуватимете на період стажування. А далі у вас будуть зараховуватися нічні та понаднормові. Тож раджу добре подумати перш ніж відмовлятися.

В мене перехоплює подих. Я розумію, що це реально шанс, нарешті вибратися з тих злиднів, в яких я зараз, але я ж підставлю Олю. А як же навчання? Зрештою дитина це відповідальність... В мене ж досвіду немає. Пограти кілька хвилин з дитиною це одне, а от проводити з ним дні і ночі, це інше. Ні. Це точно не для мене.

Не сміло заглядаю в очі чоловіка і впевнено заявляю.

— Я подумала, Дем’яне Тарасовичу. Я не можу погодитися на вашу пропозицію. Потрібно було обрати собі няньку з тих дівчат, що у вас були. А я ж лише пограла з вашим сином, аби вбити час, доки чекала подругу. — знизую плечима і вдаючи безтурботність кидаю. — А зараз вибачте, мені пора. Подруга чекає.

Розвернувшись рушаю до дверей. Серце калатає так наче я марафон пробігла. Цей привабливий таточко розхвилював мене не на жарт. Він дуже симпатичний, і це ще одна причина для відмови. Ще не вистачало, щоб його дружина мегера, мені потім коси повисмикувала.