Глава 4

ДЕМ’ЯН

Я шокований. У мій кабінет уже входить третя дівчина. Вона, як і попередні дві, розмальована і так само одягнена у коротку сукню, манікюр реально більше двох сантиметрів. Я ж не можу допустити оцю мальовану Барбі до сина. Вона ж тими пазурами ще очі дитині повиймає. Артем у мене активний, непосида. Я за останні пів року десять няньок поміняв. От цього разу я вирішив взяти молодших, гадав, хоч ці впораються з сином. А тепер бачу, що зробив помилку, бо, схоже, ці красуні не зовсім розуміють, навіщо сюди прийшли.

Дівчина, підійшовши, вітається і представляється.

— Мене звати Аліна! Мені двадцять п’ять. Мені потрібна ця вакансія...

Дівчина тараторить, а я, не витримавши, підіймаюся і підходжу до вікна, бо моє терпіння на нулі. Раптом помічаю свого сина на руках у чорноволосої худорлявої дівчини. Вони смакують черешні. Артемко сміється, їсть ягоди сам та годує дівчину. Я, мов заворожений, дивлюся на них і не можу повірити, що котрась із сьогоднішніх претенденток знайшла підхід до мого сина. Поруч помічаю начальника охорони і посміхаюся, адже все під контролем. У душі зажевріла надія, що сьогодні мені таки вдасться знайти малому няню.

Оглядаюся на дівчину, що ще досі переконує мене у тому, що вона найкраща. Перебивши її, кидаю:

— Все, достатньо, співбесіду закінчено.

— Ви мене берете за няньку? — з надією питає вона.

— Ні, — сухо відмахуюся. — На жаль, ви мені не підходите.

— Тобто не підходжу? Це чому? Я ж за сестрою доглядала... У мене досвід є, — настирливо переконує мальована красуня.

Примружившись, питаю:

— Скільки сестрі років?

— Десять.

— Моєму сину скоро п’ять. А це вдвічі менше. Окрім того, мій син гіперактивний, йому швидко все набридає, і слухати нікого він не звик. Тож не впевнений, що ви впораєтеся, — розвернувшись, іду з кабінету.

Опинившись за дверима, холодно звертаюся до дівчат, що чекають:

— Співбесіду завершено!

Красуні одразу вибухають обуренням, вимагають пояснень, а я не можу нічого сказати, бо шокований побаченим. Вони всі одягнені однаково. Це треш. Я ж іду на вулицю до сина, не надаючи жодних пояснень. Не хочу нікого ображати. Схоже, дівчата вирішили, що саме так одягненими потрібно приходити на співбесіду на вакансію няні, і відповідно я зробив свій вибір.

Дівчата наздогнали мене на вулиці і буквально оточили з вимогами пояснити, чому я нікого не обрав.

— Без коментарів! — лиш сухо відмахуюся.

— Як це без коментарів? — обурюється котрась із дівчат мені вслід.

Оглядаюся і на нервах кидаю:

— Гляньте на себе у дзеркало, там і будуть усі коментарі.

Розвернувшись, іду в сад, до черешні, що росте навпроти мого кабінету. Та я не дійшов, бо дівчина, що ще недавно тримала мого сина на руках, зараз веде його за руку. А позаду йде мій начальник охорони та несе цілу жменю черешень. Зупиняюся, бо син та дівчина такі захоплені розмовою, що навіть не помічають мене.

Якщо чесно, я здивований, як швидко ці двоє знайшли спільну мову. Артемко щось захоплено розповідає, а дівчина уважно слухає його.

Підійшовши ближче, дівчина підіймає погляд і одразу зупиняється, зніяковівши. Я ж пильно дивлюся на неї. Вона теж одягнена дещо зухвало: короткий комбінезон із шортами, біла футболка та білі кросівки на платформі. Хоча у цьому одязі дівчина більше скидається на милу хуліганку, ніж на дівчину, яка прийшла спокушати. Мене захоплює її сором’язливість та приваблює те, що на ній немає тони косметики. Хоча мене і без цього захоплюють красою її великі голубі очі, обрамлені довгими віями. Чорні неширокі брови додають шарму, а злегка повні вуста манять, наче стиглі черешні.

— О, тато! — помічає мене Артемко. — Ти не сварися з Кірою, це я її запросив пограти зі мною.

— Кіро, ходімо! — так несподівано кличе дівчину хтось із дівчат позаду.

Вона ж відпускає руку малого і впівтону кидає:

— Артемку, вибач, мені потрібно йти.

— Кіро, залишся, — хапає її за руку син.

Вона присідає біля нього і, заглянувши йому в очі, упівтону пояснює:

— Сонечко, я не можу залишитися. Мені треба йти...

— Я не хочу, аби ти йшла, — капризно заявляє малий.

Дівчина обіймає його і просить:

— Біжи, будь ласка, до тата, мене подруга чекає.

Я щось не зовсім розумію, що відбувається. Хто ця дівчина? І чому не була з усіма на співбесіді? Знаю, що зараз мені все пояснить Максим Владиславович, та все ж...

Моргаю, адже дівчина, піднявшись, махає синові рукою на прощання та йде.