51 Сабріна

​Я вже повністю налаштувалася на сон. Прийняла душ, переодягнулася у свою улюблену червоненьку піжамку. Нанесла нічний крем на обличчя і вже збиралася пірнути під ковдру, коли 
​з коридору пролунав голос боса.

​- Сабріно! Негайно йди сюди!

​Варто мені було почути його суворий голос, як моє серце одразу втікло в п'яти. Та що це знову сталося?! Невже діти щось розбили, поки я була в душі? Чи, може, Садовський дізнався про якусь із моїх попередніх дрібних халеп і вирішив, що з нього досить?

Мої думки зі швидкістю світла змінювали одна одну, викликаючи справжній панічний страх. Якщо Максим вижене мене з роботи, то це буде справжня катастрофа!

​Не тямлячи себе від хвилювання, я кулею вискочила зі своєї кімнати, навіть не замислившись про свій зовнішній вигляд.

​- А я що? Я нічого не робила! - з ходу випалила я, готуючись захищатися до останнього.

​Переді мною стояв бос. Його погляд змусив мене завмерти. Він дивився на мене якось дивно. Спершу серйозно, зсунувши брови, а потім його очі повільно ковзнули вниз...

Дідько! Я ж лише в коротеньких шортиках і майці! Щоправда, роздумувати про це довго не було часу, бо Садовський одразу пішов у наступ.

​- Це ти дала нашій покоївці ту бісову маску для волосся? - суворо поцікавився він, не зводячи з мене очей.

​Я полегшено видихнула. Хух, так це все через маску?! Чудово! мене не звільняють! Принаймні поки що.

​- Я тут ні до чого. Свої розігріваючі маски я ще тоді викинула. Мабуть, вона теж на акцію повелася і купила, - відповіла я, трохи засоромившись під його пильним поглядом.

​І тут з'явився Андрій, помічник боса. Виявляється, що це він врятував бідолашну покоївку й допоміг їй змити ту термоядерну суміш з голови.

Але коли Андрій поглянув на мене, він просто "завис". На його обличчі з'явилася така щира й неприхована цікавість, що мені стало навіть якось ніяково.

​Але поведінка мого боса була ще дивнішою. Він чомусь напружився, у його голосі з'явилися металеві нотки, а щелепи стиснулися так, ніби він ледь стримував роздратування.

​- Сабріно, йди відпочивай. Завтра поговоримо, - сказав він.

​- Добре... І не треба одразу мене звинувачувати, - буркнула я і з полегшенням повернулась до себе в кімнату.

​Притулившись спиною до дверей, я приклала долоні до палаючих щік. Моє серце калатало як божевільне. Добре, що прогоняти мене ніхто не збирається.

​Але чому Садовський так розлютився через Андрія? І чому він так дивно дивився на мене?

Схоже, що від всіх цих думок і хвилювань  спокійно заснути мені сьогодні точно не вдасться.