50 Максим

Зайшовши в дім, я офігів від побаченого. По вітальні бігала наша покоївка і верещала.

У неї на голові був рожевий рушник, з-під якого йшов дим. І тут мені згадалася розігріваюча маска для волосся Сабріни.

- Андрію, лови дівчину і неси в найближчу ванну кімнату. Їй негайно потрібно помити голову! - скомандував я.

- Але як я маю це зробити? - шоковано поцікавився Андрій.

- Швидко! Давай бігом, Андрію! Не бійся це лише розігріваюча маска для волосся.

- Сабріно! Негайно йди сюди! - сердито поккликав я, піднімаючись сходами і прямуючи до її кімнати.

- А я що? Я нічого не робила! - видала нянька, вискочивши зі своєї кімнати.

На Сабріні була одягнута лише шовкова яскраво - червона піжама з коротенькими шортиками.

- Це ти дала нашій покоївці ту бісову маску для волосся? - намагаючись виглядати суворо, промовив я, витріщаючись на дівчину.

- Я тут ні до чого. Свої розігріваючі маски я ще тоді викинула... Мабуть, вона теж на акцію повелася і купила, - відповіла Сабріна, переминаючись з ноги на ногу.

Дідько! Я доклав максимум зусиль, щоб відірвати очі від гарненьких ніжок Сабріни.

- Босе, я все зробив! Заніс дівчину у ванну і допоміг їй помити голову ... - почувся поряд голос Андрія.

Озирнувшись, я побачив, як мій помічник завис, з цікавістю роздивляючись Сабріну.

От, паскудник! І чого це він на неї витріщаються?! Цього ще тільки не вистачало!

- Сабріно, йди відпочивай. Завтра поговоримо, - промовив я, бажаючи швидше заховати її від Андрія.

- Добре... І не треба одразу мене звинувачувати, - сказавши це, няня нарешті зникла за дверима своєї кімнати.

- З покоївкою все добре? - поцікавився я у свого помічника.

- Так, з нею вже все нормально. Босе, в звідки ви знали, що треба було робити? - поцікавився Андрій.

- Бо я якось повернувся додому і побачив, що у Сабріни йшов дим з голови... Виявилося, що вона купила маску для волосся по акції.

- От бідося ця Сабріна... Так і знав, що від неї одні проблеми будуть. Хоча, відверто кажучи, вона дуже навіть нічогенька... 

- Андрію, замість того, щоб задивлятися на чужих няньок, думай про роботу. До речі, чому ти ще досі тут?

- Як чому? Ви ж самі сказали мені залишитись ночувати тут, щоб завтра вранці ми могли продовжити працювати, - здивовано відповів мій помічник.

От, халепа! Я ж геть забув про це... І чим я думав, залишаючи Андрія ночувати у нас?

- Вибач, я зовсім забув про це... Йди відпочивай, - сказавши це, я пішов перевірити, як там справи у бідолашної покоївки.

Виявилося, що з нею все добре. Покоївка розповіла, що справді купила собі по знижці таке " щастя" і дуже через це переймалася і бідкалася.

Заспокоївши дівчину, я пішов до себе в кімнату. Сьогодні і справді був шалений день. Ще кілька таких і я точно посивію.