48 Сабріна

В їдальні відчувалась така напруга, що її можна було різати ножем замість гарячого запеченого м'яса.

Коли Емілія відправила Ірму "назавжди в Канаду", гостя на мить втратила дар мови і кинула на мене вбивчий погляд.

 Максим важко зітхнув і потер скроні. Було зрозуміло, що після важкого робочого дня він мріяв про тиху вечерю, а не про сімейні розбірки.

Андрій за моєю спиною ледь чутно хмикнув. Я зиркнула на нього, натякаючи, щоб він навіть не думав сміятися, бо буде ще гірше. Андрій одразу зробив максимально серйозне обличчя. Пощастило, що він поважав свого боса значно більше, ніж ненавидів мене.

Я зрозуміла, що потрібно терміново перехоплювати ініціативу. Але близнючки мене випередили. Тіна та Емілія перезирнулися. Це свідчило про те, що вони вже щось задумали.

- Тітонько Ірмо, вибачте нас, будь ласка, - раптом промовила Тіна солодким голосочком, мило посміхаючись. - Давайте я вам салату покладу, він дуже смачний. Ми самі готували!

Ірма, явно задоволена тим, що її "авторитет" спрацював, зверхньо задерла підборіддя і сказала:

- Ну, хоч вибачитися здогадалася. Давай вже свій салат.

Це була її фатальна помилка. Емілія "абсолютно випадково" підбила руку сестри, коли та накладала салат Ірмі і на її світлі брендові брюки полетіли овочі.

- Ой! - в один голос писнули дівчата.

Ірма скрикнула так, ніби її вжалила бджола, і різко підхопилася з місця:

- Який жах! Мої нові штани! Вони ж брендові! Ви що, навмисно?!

- Я не хотіла! Це Емілія мене штовхнула! - почала виправдовуватися Тіна.

- Я просто за хлібом тягнулася! - відповіла Емілія, дивлячись самими чесними очима.

- Дівчата! - вже суворіше втрутився бос, підводячись з-за столу. - Ви що вичворяєте? Негайно вибачтеся перед тіткою!

Ірма розмахувала руками, намагаючись серветкою затерти пляму, чим робила тільки гірше і бідкалася:

- Це не діти, а якийсь жах! Вони ж абсолютно некеровані! Сабріно, ти взагалі займаєшся з ними чи тільки за їхнім татом бігаєш?

Оце вона дарма сказала. Андрій від несподіванки аж покашлявся, а я відчула, як починаю закипати. Але показувати образу було б дурістю.

- Пані Ірмо, заспокойтесь, - промовила я, підхоплюючись з місця і м'яко беручи її під лікоть. - Якщо затерти олію серветкою, буде катастрофа. Ходімо швидше на кухню, у мене є спеціальний засіб для делікатних тканин, зараз усе виведемо. Андрій вам допоможе. Він дуже класно вміє виводити плями.

Я старанно виштовхала спантеличену й обурену Ірму з їдальні, кинувши Андрію рятівний погляд.

Він, на щастя, швидко зорієнтувався і забрав на себе подальшу евакуацію гості.

Зачинивши двері, я повернулася до столу. Максим стояв, склавши руки на грудях, і суворо дивився на доньок.

Дівчата, зрозумівши, що ситуація вийшла з-під контролю, одразу схилили голови й почали дуже уважно роздивлятися свої порожні тарілки.

- Ну що, ваш план вдався? - спокійно запитала я, сідаючи на своє місце.

- Вона перша почала... - буркнула Емілія. - Вона весь час плутає наші імена! Я - Емілія, а вона постійно називає мене Тіною або взагалі каже "гей ти"!

- І вона сказала, що ти погано нас виховуєш, - додала Тіна, - Ми просто хотіли, щоб вона пішла перевдягатися і не заважала нам всім разом вечеряти.

Садовський вже відкрив рот, щоб видати сувору нотацію, але я зупинила його жестом руки і м'яко промовила до своїх підопічних:

- Дівчатка, послухайте мене. Я дуже зворушена, що ви так за мене вступаєтеся, правда. І я згодна, що дуже неприємно, коли плутають ваші імена, адже ви дві абсолютно різні й дуже круті дівчинки. Але псувати одяг Ірми - це не вихід. Ви ж розумні дівчата, вам уже по десять років. Зробивши так, ви тільки довели їй, ніби вона мала рацію щодо вашого виховання. Хіба це так?

Близнючки перезирнулися.

- Ні... - відповіла Тіна.

- Вибач, тату. Ми справді перегнули, - промовила Емілія, поглянувши на Максима.

Мій бос важко зітхнув, але все ж перестав сердитись.

Він подивився на мене із щирою вдячністю.

- Добре, - сказав він, сідаючи назад. - Ви вибачитеся перед тіткою Ірмою, коли вона повернеться.

- Згода, - в один голос відповіли дівчата.

- А тепер, - я всміхнулася, розряджаючи атмосферу, - давайте швидше їсти, поки все остаточно не охололо.

За хвилину двері прочинилися, і в їдальню зайшла Ірма. Вона вже встигла переодягнутися.

Слідом за нею йшов Андрій, який поглянувши на мене, показав мені кулак, натякаючи, що мені капець.

Ми всі сіли за стіл. Вечеря нарешті почалася, і хоча в повітрі ще літали іскри, я відчувала, що найгірше сьогодні ми вже пережили. І з цією сімейкою мені точно сумувати не доведеться.