47 Максим

Ми з Андрієм пропрацювали до самого вечора.

- Босе, вечеря вже на столі. Всі тільки вас чекають. І навіть не думайте затримуватися і морити нас з дівчатками голодом, - промовила Сабріна, зазирнувши в кабінет.

- Ми вже йдемо, Сабріно. Дякую, що нагадала про вечерю, - відповів я, милуючись її гарненьким личком.

- А я нікуди без вас не піду, бо обіцяла своїм підопічним, що їхній тато буде вечеряти разом з ними, - видала няня, невдоволено зиркнувши на Андрія.

- Яка ж нахабна у нас няня. Все командує і командує, - сміючись, промовив я, встаючи з-за столу.

- Я не нахабна, а турботлива, - надувши губки, відповіла Сабріна.

Почувши це, Андрій закотив очі, але нічого не сказав. Коли ми спускались сходами на перший поверх, Сабріна з моїм помічником влаштували справжню перестрілку поглядами.

Але добре, що ще сварку не влаштували принаймні поки що. Коли ми зайшли в їдальню, там вже були мої донечки та Ірма.

- Нарешті, тату! Ти чого так довго? - нетерпляче промовила Тіна.

- Еміліє, люба, так не можна розмовляти з татом, - суворо промовила Ірма.

- Я - Тіна! Крім того, це мій тато! Як хочу, так з ним і розмовляю! - сердито відповіла моя  донечка, невдоволено дивлячись на тітку.

- Так не можна розмовляти зі старшими. Схоже, що ваша нянька погано вас виховує, - видала Ірма, зиркнувши туди, де сиділа Сабріна.

- Якщо ти приїхала сюди, щоб командувати, нудити і повчати нас, то можеш вже сьогодні повертатись в свою Канаду! Теж мені командирша знайшлася! - невдоволено сказала Емілія, поглянувши на Ірму.

Спостерігаючи за поведінкою близнючок, я вже почав хвилюватися, бо відчував наближення скандалу.

Тільки цього мені зараз не вистачало для повного щастя. Треба було негайно щось робити, але я не знав, як краще вчинити.