46 Сабріна

​Я стояла біля вікна, схрестивши руки на грудях, і відчувала, як починаю закипати. Всередині мене вирував справжнісінький вулкан, і здавалося, що ще мить і з моїх вух дійсно піде пара.

​Та ким ця бісова Ірма себе вважає?! Прийшла, витріщила очі, звинуватила мене хтозна у чому і ще й командує в чужому домі! Нахабна свиняча пика!

​Але найгірше чекало попереду. Коли я почула, що ця жаба кривонога залишиться у нас на деякий час, мені захотілося голосно застогнати і дуже красномовно вилаятися.

Трясця! Тепер ця злостива, підла дамочка буде жити під одним дахом із нами!

Добре, що хоч дівчатка поставилися до неї з очевидною прохолодою. Я помітила, як Тіна й Емілія ввічливо, але з абсолютною байдужістю подякували за ті ляльки і швидко втекли до себе.

Вони вже давно переросли такі іграшки і тому не особливо зраділи таким подарункам. ​Я дуже здивувалась, коли мій бос підійшов до мене, щоб заспокоїти і вибачитися.

​Я навіть затамувала подих від задоволення, коли почула про те, що я багато роблю для його доньок і важлива для не тільки для них, а й для нього.

Позаду мене ніби розкрилися крила. Цей суворий і стриманий бос зараз стояв переді мною, захищав мене і щиро вибачався за свою родичку! Більше того, він так рішуче поставив цю Ірму на місце, ставши між нами... Це було неймовірно приємно. Його слова діяли як заспокійливий бальзам на мою зранену гордість.

​- Вона не мала права так говорити, Максиме... - відповіла я, трохи заспокоївшись.

​- Я знаю, - сказавши це, він наблизився до мене.

Його погляд став настільки глибоким і виразним, що моє бідолашне серце мало не вискочило з грудей.

- Пообіцяй мені, що не братимеш її слова близько до серця. Вона тут ненадовго. Я особисто за цим простежу.

​Я гордо задерла носа, намагаючись приховати всю ту бурю емоцій, яка розгорталася всередині через його близькість.

​- Дуже на це сподіваюсь, - промовила я.

​Заспокоївшись після розмови з Максимом, я вирішила піднятися до своєї кімнати, щоб трохи перепочити та переварити все, що сталося.

Але спокій тривав недовго. ​У напівтемному коридорі другого поверху на мене вже чекала "приємна" несподіванка.

Біля дверей гостьової кімнати стояла Ірма. Побачивши мене, вона склала руки на грудях і зміряла мене таким зверхнім та отруйним поглядом, ніби я була якоюсь комахою чи жабою.

​- Вирішила захомутати багатого чоловіка? - розлючено промовила вона, спопеляючи мене очима. - Нічого у тебе не вийде, нахабо. Максим не сліпий і не дурний, щоб повестися на таку, як ти.

​О, ну звичайно! Як же без цього.
​Замість того, щоб злякатися чи втекти, я відчула, як у мені знову прокинувся азарт. Вона думала, що я буду мовчки ковтати її образи? Як би не так!

​Я зупинилася і демонстративно мило посміхнулася їй просто в обличчя:

​-Так, Максим Садовський не дурний і не сліпий, тому у такої капосної злюки, як ти, нуль шансів зацікавити його. Ти ж саме за цим сюди приїхала?

​Обличчя Ірми на мить перекосилося від люті. Моя відповідь явно їй не сподобалась.

​- А це ми ще побачимо! - сказала вона крізь зуби.

​Ця дурна коза крутнулася на підборах, заскочила до своєї кімнати й із силою грюкнула дверима так, що, здавалося, по стінах пройшла тріщина.

​Я залишилася стояти в коридорі, важко дихаючи, але з переможною посмішкою на губах. Перший раунд за мною. Проте я чудово розуміла, що війна між нами тільки починається.