45 Максим

Звісно, що я був шокований такою неочікуваною появою Ірми, але швидко зміг взяти себе в руки.

Ірма була неймовірно схожа на мою покійну дружину. Та сама зачіска, той самий стиль, навіть той самий відтінок помади. Але це була лише зовнішність. За цією маскою ховалася абсолютно інша людина - зухвала, егоїстична та безпардонна. І я не дозволю їй влаштовувати цирк у моєму домі.

Швидко опанувавши себе, я зробив крок уперед, стаючи між Ірмою та Сабріною.

- Досить, Ірмо. Ти в моєму домі і я не дозволю тобі говорити в такому тоні з людиною, якій я довіряю своїх дітей. Якщо ти прийшла влаштовувати скандали, то двері он там.

Ірма на мить заніміла, бо не очікувала на подібне. Вона явно розраховувала, що її раптова схожість із сестрою чи родинні зв’язки виб'ють мене з колії. Але коли зрозуміла, що тиснути далі не вдасться, її вираз обличчя миттєво змінився. Вона заспокоїлась і награно зітхнула.

- Максе, ну чого ти одразу гарячкуєш? -  промовила вона значно м'якше, - Я просто хвилююся за дівчаток. Я приїхала, щоб побути трохи зі своїми племінницями, бо дуже за ними скучила! Ти ж не проженеш мене після такої довгої дороги?

Я невдоволено стиснув щелепи. Мені зовсім не подобалася ця ідея. Думка про те, що Ірма житиме під одним дахом із нами, геть мене не радувала.

Але вона була сестрою моєї дружини і рідною тіткою Тіни та Емілії. Я просто не міг взяти й виставити її за двері на очах у дітей.

- Добре, - нарешті промовив я, стримуючи важке зітхання. - Ти можеш залишитися на кілька днів.

Я дуже переймався через те, щоб це її "трохи" не затягнулося. Покликавши покоївку, я попросив її швидко приготувати одну з гостьових кімнат для Ірми.

Тим часом вона дістала зі своєї сумки дві яскраво - рожеві коробки і підійшла до дівчаток.

-  Дивіться, що тітка Ірма вам привезла! - радісно сказала вона, простягаючи дівчаткам дві абсолютно однакові ляльки Барбі в рожевих сукнях.

Тіна й Емілія перезирнулися. На їхніх обличчях не було жодної краплі дитячого захоплення. Вони вже давно переросли ляльок і зараз більше цікавилися конструкторами, книгами та модним одягом.

Близнючки ввічливо, але без жодного ентузіазму пробурмотіли "дякую" і відклали коробки на диван, навіть не розпакувавши їх.

Ірма, здається, цього навіть не помітила. Вона лише задоволено хмикнула, повернулася до покоївки й пішла нагору до своєї кімнати, щоб відпочити з дороги та розібрати речі.

Як тільки її кроки стихли на другому поверсі, у вітальні запанувала  тиша.

Андрій тихо вислизнув із кімнати, розуміючи, що зараз краще не заважати. Дівчатка теж під шумок втекли до себе нагору, залишивши нас із Сабріною удвох.

Я повернувся до няні. Сабріна стояла біля вікна, склавши руки на грудях. Вона була розлючена, щоки палали від обурення, але в її очах я помітив і глибоку образу.

Дівчина намагалася триматися стійко, але було видно, наскільки її зачепили безпідставні звинувачення Ірми.

- Сабріно... - покликав я, підійшовши ближче до неї.

Няня поглянула на мене, важко зітхнувши.

- Вибач за це, - щиро мовив я, дивлячись їй просто в очі. - Ірма перегнула палицю. Тобі не варто було слухати цей маразм. Ти чудово справляєшся зі своїми обов'язками, і дівчатка від тебе в захваті. І я... я теж дуже ціную все, що ти робиш для нашої сім'ї.

Помітивши, що Сабріна трохи заспокоїлась, я відчув величезне полегшення.

- Вона не мала права так говорити, Максиме... -  відповіла вона.

- Я знаю, - я зробив ще один крок уперед, відчуваючи, як мене нестримно тягне заспокоїти її, торкнутися, переконати, що вона під моїм захистом. - Пообіцяй мені, що не братимеш її слова близько до серця. Вона тут ненадовго. Я особисто за цим простежу.

- Дуже на це сподіваюсь, - промовила вона, задерши свого гарненького носика.