43 Сабріна

У мене всередині все просто кипіло. Лють засліплювала так, що аж в очах на мить потемніло.

Коханка?! Ця виряджена лялька сміє тикати на мене пальцем і поливати брудом?! Та що вона взагалі про себе думає?!

Я бачила, як Максим збирався поставити її на місце. Бачила, як він зчепив зуби, намагаючись втримати контроль. Але коли ця Ірма вкотре гидливо фиркала й вказувала на мене своїм доглянутим манікюром, щось у мені остаточно тріснуло  і зламалося.

Терпіти образу від якоїсь пихатої корови я точно не збиралася. І чекати, поки Максим вирішить свої родинні розбірки тим паче.

Я зробила крок уперед, проштовхнувшись повз здивованого Андрія, який досі стояв поруч із витріщеними очима, і стала прямо перед цією огидною і нахабною макакою.

- Ти кого це "особою" назвала, білобриса глисто?! - розлючено випалила я.

Ірма від несподіванки аж поперхнулася повітрям. Вона кліпала своїми нафарбованими війками, здається, не вірячи, що хтось сміє говорити з нею в такому тоні.

Максим поруч застиг наче вкопаний, але мені вже було байдуже на його реакцію. Стримати мене зараз було неможливо.

- Ти взагалі хто така, щоб судити про мої професійні якості?! - продовжувала я, карбуючи кожне слово й наступаючи на неї. - Припхалася сюди, розкрила рота і сиплеш образами з порога! "Чому вона може навчити дівчаток?" Серйозно?! А ти сама чому їх зараз вчиш?!

- Як... як ти смієш?! - нарешті видавила з себе Ірма, її обличчя вкрилося червоними плямами від обурення. - Максе, ти чуєш, як ця невихована хамка зі мною розмовляє?!

- Закрий свого рота і слухай сюди! - перебила я її, навіть не давши Максиму вставити слово. - Я закінчила один із відомих британських університетів, знаю три мови, розбираюся в дитячій психології краще, ніж ти у своїх брендових ганчірках, і вихована я значно краще від декого тут!

Я окинула її зверхнім поглядом з ніг до голови - точно так само, як вона секунду тому дивилася на мене.

- Вихована людина, приходячи в гості, принаймні вітається. А не верещить на весь дім і не кидається безпідставними звинуваченнями на першу-ліпшу людину. Так що стули пельку і не смій більше ображати мене. Зрозуміла?!

У вітальні запала  майже абсолютна тиша.
Андрій непомітно відвів очі в стелю, намагаючись сховати посмішку. Ірма стояла з розкритим ротом, ковтаючи повітря, мов риба, викинута на берег, і переводила шокований погляд з мене на Максима.

A сам Максим... Він дивився то на розлючену мене, то на занімілу від шоку Ірму, і його ступор повільно змінювався на щось зовсім інше.