38 Максим

Я старанно витирав пісок з обличчя, тяжко дихав і відчував себе щонайменше гладіатором, який щойно виграв битву на арені Колізею.
Плече боліло після сильної подачі, у вухах усе ще лунав переможний клич мадам Клодетт, але я справді дуже радів нашій перемозі.

Я зробив це! Я не втік, не злякався і довів Сабріні та донькам, що справжній чоловік вийде переможцем із будь-якої ситуації навіть якщо його команда складається з дамочок, які пам'ятають ще часи заснування Ніцци.

До речі, мадам Клодетт, яка виділялася своїми рожевими шортами, на прощання ще й підморгнула мені та наполегливо запросила на вечірнє танго в місцевому санаторії.

Я, звісно, ввічливо посміхнувся, але подумки вже чув, як Сабріна тихо підхихикує десь за моєю спиною.

Я повернувся до своїх дівчат із виразом обличчя героя-переможця. Очікував вигуків захвату, авацій, ну або бодай погляду, повного поваги від моєї норовливої няні. Але замість цього я наштовхнувся на погляд Сабріни, який міг би без проблем розтопити арктичний льодовик.

Дівчина дивилася кудись мені за спину.
Я обернувся й відчув, як мій тріумф моментально розсіявся, мов дим від згаслого вогнища.

До нас, виляючи стегнами на високих підборах наближалася Валентина. 

- Максику! Любий! - її грудний голос рознісся по всьому пляжу, змусивши кількох чайок сполохано злетіти у повітря.

- Я так і знала, що знайду тебе тут! Ти увесь у піску, але все одно круто виглядаєш.

Я так і закляк на місці. І чого це Валентина заявилася сюди? Я взагалі сподівався, що вона заблукає десь у місцевих бутіках і згадає про мене аж у Києві.

Поглянувши на Сабріну, я побачив, як вона склала руки на грудях, а її права ножка починала нервово постукувати по піску.

- Валентино… - вичавив я з себе, гарячково мізкуючи, як викрутитися з цієї пастки. - А ти що тут робиш?

- Як це що? Приїхала до тебе! - вона безцеремонно підійшла ближче, поцілувала мене в щоку ( залишивши яскравий слід від червоної помади) і зверхньо закинула погляд на Сабріну. - О, няня теж тут? Як мило. Дівчатка, привіт!

Тіна й Емілія так скривили свої милі личка, наче побачили якогось величезного і страшного жука.

- Ну що, Максику, - Валентина грайливо провели пальчиком по моєму засмаглому плечі, загарбавши мене у свої обійми. - Ти вже закінчив гратися в пісочку з… цими поважними дамами? Ходімо в ресторан, я жахливо скучила за тобою і зголодніла.

Я відчув, як температура навколо нас впала до мінусової. Сабріна зміряла мене таким поглядом, від якого у мене по спині побігли мурашки.

Ну і що мені тепер робити?! Відмовити Валентині - значить влаштувати скандал. Піти з нею - викликати невдоволення Сабріни.

Нерви знову були на межі. Я здається, тільки-но помітив у себе першу сиву волосину.