37 Сабріна

Коли до Максима підійшли дві ідеально засмаглі німфи у мікроскопічних бікіні, всередині мене щось загрозливо засичало.  Так і захотілось сказати якусь капость з приводу цього, але я якимось дивом стрималась.

Ні, ну ви бачили цих модельок?! "Не вистачає гравця", "виглядаєте спортивно"… І чого вони припхалися саме до мого боса?! Невже на пляжі більше чоловіків немає?! 

А цей індики самозакоханий ще й усміхався їм на всі свої білосніжні  зубища.

Точно Садовський вже встиг вигадати собі, що він тут головний мачо Ніцци.

І я зовсім не ревную цього ідіота! Та ні за що в житті! Просто… ну чому саме він, а не той симпатичний рятувальник?!

Коли Максим із гордо піднятою головою пішов за красунями, я схопила дівчаток за руки.

- Дівчата, підйом! Ходімо подивимося, як ваш татусь зараз ганьбитиметься на волейбольному майданчику.

Емілія та Тіна з радісними криками побігли за мною. Ми зайняли найкращі місця, очікуючи побачити збірну супермоделей.

Але коли я роздивилася "команду мрії" нашого шефа, моя щелепа зі стуком впала додолу і там і залишилась.

Я офігіла. І це ще м'яко сказано.
Реальність піднесла Максиму такий сюрприз, що я ледь не поперхнулася повітрям.

Більша частина його команди складалася… з бойових бабусь!

Ні, це були не просто бабусі. Це був спецназ на пенсії! Одна з них, у капелюсі розміру невеликого аеродрому та в яскраво-рожевих купальних шортах, саме завзято робила розтяжку, закинувши ногу на сітку.

Інша - сива бабуся з татуюванням якоря на плечі жувала жуйку й так суворо дивилася на суперників, ніби збиралася віджати у них майданчик без бою.

- Тато що, гратиме з бабусями? - здивовано плеснула в долоні Тіна.

- Здається, дівчатка, ваш тато зараз накиває п’ятами. Он вже шукає шляхи відступу, - хихикнула я, витираючи сльозу, що виступила від сміху.

Я була на всі сто відсотків упевнена, що Максим зараз вигадає якийсь дуже "терміновий дзвінок з міністерства" або "раптову алергію на пісок" і драпане світ за очі. Але шеф подивився на нас, натягнув на обличчя таку широку й голлівудську посмішку, що їй позаздрив би будь-який актор і залишився на майданчику.

Боже, як я сміялася! Я так не реготала, мабуть, з першого класу! Мій живіт просто розривався від сміху.

Та найцікавіше почалося під час гри. Виявилося, що "загін бойових бабусь" прийшов сюди не в шашки грати.

Коли подала команда суперників, бабуся в рожевих шортах зробила такий глухий блок, що м'яч відлетів прямо в лоб якомусь засмаглому накачаному хлопцю.

- Оце так пасовка, онучку! - закричала англійською одна із бабусь й задерикувато плеснула Максима по дупі.

Бідолашний Максим від несподіванки аж підстрибнув і вилупив очі, але швидко зібрався. Шеф реально старався з усіх сил!

Він бігав по піску, стрибав, як заведений, падав, але його бабусі не відставали ні на крок. Мадам із татуюванням якоря ловила такі м'ячі в падінні, що їй міг би заздрити воротар збірної Франції, а після кожного вдалого очка команда влаштовувала ритуальний танець із поплескуванням один одного по стегнах.

Гра була просто епічною. Максим бігав весь у піску, розпалений, але такий азартний і кумедний, що я спіймала себе на думці: він насправді дуже класний. І як це не дивно, але їхня команда " Секрет Молодості" розгромила молодих суперників з нищівним рахунком.

- Ми виграли! - верещали Тіна й Емілія, а я щиро, від усього серця аплодувала й раділа за свого боса.

В цей момент він виглядав таким справжнім і милим... Але моя щира радість тривала рівно доти, доки я не перевела погляд трохи лівіше.

По білосніжному піску, граціозно вигинаючись і поправляючи сонцезахисні окуляри, до нашого майданчика впевненою ходою стегнами наближалася Валентина.

Трясця! Тільки цієї корови тут ще не вистачало для повного щастя.