34 Максим

Не дивлячись на те, що вчора у нас був досить насичений день, мої доньки і Сабріна із самого ранку були сповнені енергії та ентузіазму.

Дивлячись на них, я не міг стримати посмішки. За сніданком тільки і мови було про те, як вони піднімуться на Ейфелеву вежу і нароблять там фоток.

Також у наших планах сьогодні був Лувр. Саме туди ми і поїхали одразу після сніданку.

Не встигли ми опинитись в Луврі, як мої доньки і їхня няня помчали на пошуки Джоконди, щоб на власні очі побачити її загадкову посмішку.

- Дівчатка, уважно подивіться і запам'ятайте, як посміхається Мона Ліза. Це важливо, - промовила Сабріна.

- Чому важливо? - поцікавилася Тіна.

- Така посмішка дуже згодиться в багатьох ситуаціях. Коли батько чи чоловік запитає про те, на що можна було витратити стільки грошей або коли щось піде не так і потрібно буде викручуватися з якоїсь халепи, - хитро посміхаючись, відповіла Сабріна.

- І це все? - запитала Емілія, коли ми нарешті дісталися до картини.

- Вона така маленька... А я думала, що картина буде велика... - здивовано промовила Тіна, роздивляючись Мону Лізу.

- Зате вона гарна і надзвичайно відома. Не забувайте добре запам'ятати її посмішку, - промовила Сабріна.

Після Лувру ми відправилися до Ейфелевої вежі. Виявилося, щоб піднятися на неї, потрібно було відстояти ще досить велику чергу.

Звісно, що це зовсім не порадувало моїх доньок і Сабріну, тому вони добряче бурчали та бідкалися.

Правда, тривало це не довго, бо вони почали роззиратися довкола, роздивляючись туристів і обговорюючи їх.

Я почувався так, наче потрапив в компанію  дуже язикатих пліткарок. Нудьгуючи, я й собі почав роздивлятись довкола, щоб згаяти час.

І побачив, як чоловіки витріщались на Сабріну. А вона ще й, наче на зло одягла дуже спокусливий сарафан.

Я так психував і подумки лаявся, що навіть не помітив того, як швидко пролетів час. Піднявшись на оглядовий майданчик, що знаходився на вершині Ейфелевої вежі, дівчата зробили цілу купу фото.

Стомившись і зголоднівши, ми поїхали у ресторан. Тіна, Емілія та Сабріна були рішуче налаштовані познайомитись із французькою кухнею.

Вони замовили собі ескарго та жаб'ячі лапки. Але спробувавши равликів в частковому соусі, попросили дати їм стейки з картоплею фрі.

- Теж мені гурмани, - сміючись, промовив я,  доїдаючи свою порцію равликів.

Ми жартували, веселились і я почувався щасливим. Я був неймовірно радий бачити на обличчях своїх донечок такі щирі і радісні посмішки.

Звісно, що Сабріна і близько не була схожа на професійну, кваліфіковану няню, але саме вона змогла знайти підхід до Тіни та Емілії.